Досвідчені пасічники з Холмів розповіли про цьогорічний взяток і особливості нинішнього сезону, корпоративну дружбу між бджолярами та молоде поповнення рядів, співіснування з аграріями, а також про те, який мед має аромат… шоколаду.
На пасіку заходять і люди, і звірі
Пасіка для справжнього бджоляра — це дім. Бо більшість часу він проводить біля свого господарства. Тут сповільнюється час, і все живе існує за законами крилатих. Адже вони тут удома, а всі інші — в гостях.
Якщо Юрій Кулик хазяйнує на своїй пасіці в Олешні, рідко коли вдається попрацювати на самоті. То знайомі, побачивши з дороги його транспорт, завернуть, як от пасічник Олександр Тарабенко. А то й удвох із Анатолієм Демченком, ще одним бджолярем, пораються біля вуликів.
На пасіці в Юрія Івановича й рудохвоста білочка з лісу живе, бігає по паркану. Не шкодить, на відміну від шершнів і осінніх ос, які ловлять бджіл для вигодовування своїх личинок. Для таких непроханих гостей розставлені приманки.
— Оце лисиця внадилася ходити, — розповідає останні новини Анатолій Михайлович. — Не боїться дикий звір підходити до людей. Он, у дружини покійного лісника вовчиця з вовченятами домашнього собаку забрали. Уже й рись бачили в холминських лісах. Кажуть, іде дикий звір із боку білорусі до нас. Мабуть, війна впливає на міграцію тварин.
Де медоноси, там і вулики
Пасіку завжди вивозять ближче до рослин-медоносів. У більшості пасічників для цього є своя приспособа на колесах і уподобані роками місця.
— А я цьогоріч, як і завжди, вивіз на поле свої вулики, а тоді повернув в Олешню, — ділиться Юрій Кулик. — Бо спека така, що бджоли не хочуть вилітати — німа тиша стоїть. А в Олешні, біля лісу, дивись, ожили!
На пасіці в Олешні
Правда, більшість вуликів Юрій Іванович як привіз на пасіку, так і залишив на платформі, а зверху ще й затінив, щоб бджолам комфортніше було. Апібудинок із двома лежаками на вуликах теж переїхав у Олешню. Частіше простоює без діла, бо нема коли там відпочивати.
А ось у будинку пасічника завжди кипить робота! Невеличка побудова вміщає в себе не лише господарську частину, де бджоляр качає мед і займається іншими справами по господарству, а й кімнату відпочинку, розташовану на горищі.
— Чомусь дехто вважає, що пасічник повинен десь сяк-так тулитися на тій пасіці в кутку, — каже Юрій Іванович. — Ні, це неправильно. Пасічник має облаштувати свій побут як слід. У мене, наприклад, тут є все не лише для роботи, а й для перепочинку: ліжко, телевізор, радіо тощо. І чаю можу накип’ятити, якщо треба. Хіба тільки джакузі нема! — сміється. — Але є поруч ставок.
Урожай як ніколи
Попри побоювання щодо ранньої весни, спекотного літа та інші перестороги, холминські пасічники нинішнім сезоном задоволені. Кажуть: взяток набагато кращий, ніж торік.
— Хороший сезон видався для нас, такого по врожайності на мед не було вже років зо п’ять! — ділиться Олександр Тарабенко. — Коли акація квітнула, дощів не було — бджоли встигли попрацювати. Потім липа, а далі — поля, сонях із гречкою…
Усі троє пасічників запевняють: як позасівав навколишні поля аграрій Олександр Левицький — меду в них побільшало. Задоволені та вдячні вони йому за добросусідство з пасічниками: «У нас ніколи не було конфліктів. Бо «Урожай» завчасно попереджає про обробіток полів, проводить його зазвичай вночі. Головне — застосовують імпортні сертифіковані фунгіциди, котрі безпечні для бджіл». Це важливо для пасічників, бо найбільша біда для них — мор бджіл.
— Як бачиш, що кволі, десь потруїлися, така туга за душу бере, — ділиться Юрій Кулик.
— Так, кожен пасічник боїться, аби бджоли не пропали, — підтверджує Анатолій Демченко.
Якою має бути ціна на мед
Напевне, немає таких бджолярів, котрі меду не їдять. Вони знаються на ньому, люблять куштувати цей продукт не лише зі своєї пасіки, а й із господарств інших бджолярів. Наприклад, коли вдома мед кристалізується, Кулики купують у своєї подруги, яка тримає магазин «Поліський мед» у Чернігові, бо більше люблять рідкий. Хоча й, кристалізуючись, мед не втрачає цінності, а декому такий подобається навіть більше. Тут справа лише в уподобаннях.
Юрію Івановичу найбільше смакує липовий, акацієвий, гречаний, а його дружині Любові Кирилівні, наприклад, до смаку акацієвий і липовий. Холминські пасічники зізнаються, що колись доводилося куштувати навіть мед із медичного канабісу — пахучий і мутнуватий.
— Але найбільш запашний, мабуть, липовий і гречаний, — каже Анатолій Демченко. — А ось із ароматом шоколаду — мед із фацелії. Посіяв був її вдома трохи, то вона цвіла довго, бджоли біля неї ходили може місяців зо два! Хороший медонос і мед хороший.
— Меду-то накачали, а реалізація складна, — промовляє Олександр Тарабенко. — Гуртовики пропонують смішну ціну. І на базарі такі собі торги, бо, мабуть, немає у нас культури споживання меду, як за кордоном. І грошей у людей немає. От я продаю мед на базарі — молодь не купує, тільки люди похилого віку.
Пасічники зазначають, що нині гуртові закупники правлять за кілограм меду у середньому 47 гривень. Ціни варіюються залежно від якості меду, яка перевіряється аналізами, бо гуртовики здебільшого продають український мед за кордон.
Холминські бджолярі порівнюють ціни на мед і сало, які тридцять років тому коштували однаково — п’ять гривень за кіло. Нині сало в середньому 150 гривень, мед — 47. І, порівнюючи з ціною на цукор за ці роки, мед «програє».
За їхніми найскромнішими підрахунками, кілограм меду зараз повинен вартувати не менше 75 гривень, адже утримувати крилате господарство недешево. Одна лише вощина, 12-13 пластинок, коштує 450 гривень. А скільки ще всього потребує пасіка! Пасічники знають…
Молодість і досвід
Найдосвідченіший пасічник серед моїх співрозмовників — 67-річний Анатолій Демченко. Він на День пасічника й народився! З бджолами вже близько 40 років. Спочатку колгоспним пасічником був у Камці, а зараз тримає бджіл для душі.
— Це наш учитель, — посміхається Юрій Кулик. — Усіх молодших навчав цього ремесла.
— Не слухайте, це я від нього перейняв, — сміється Анатолій Михайлович.
Холминські бджолярі: Юрій Кулик, Анатолій Демченко, Олександр Тарабенко
Тридцять п’ять років займається бджільництвом 63-річний Юрій Кулик. Своїми знаннями ділиться не лише з колегами-ровесниками, а й із молодими бджолярами. Не скупиться з початківцями й роєм поділитися — нехай займаються.
— Приємно, що є охочі до бджільництва серед холминської молоді, — каже Юрій Іванович. — І такі толкові хлопці, які серйозно цікавляться справою: Віктор Коморний, Максим Омеляненко, Олександр Кулик та інші.
Є і жінки. Наприклад, Ганна Кириченко, — каже Анатолій Михайлович. — Правда, вона немісцева, сама родом із Верхолісся, у Холми переїхала до доньки. Ганні Федосівні вже 92 роки, але з душею займається. Аби ви бачили, як у неї бережно вкриті вулики на зиму — любо глянути!
Бджоли, вони ж люблять, щоб пасічник біля них кожного дня ходив. Це таке господарство, де треба не лише дбати й піклуватися, а й думати!
Шістдесятирічний Олександр Тарабенко знає про бджіл усе. Вісімнадцять років трудився пасічником у колгоспі в Радомці. Удома й на роботі сам одночасно утримував 110 бджолосімей! І нині в нього найбільша пасіка серед присутніх — 60 вуликів.
— Кочую, де медоноси, — посміхається Олександр Іванович. — Усе на колесах, і будиночок на вуликах є.
Про що говорять бджолярі на пасіці? Про бджіл і мед. І про колег-пасічників: з Холмів, Камки, району. Згадують добрим словом своїх наставників, серед яких — Анатолій Савченко, який свого часу очолював районну організацію бджолярів.
— Об’єднував нас усіх, навчання проводив, курси, — пригадує Олександр Тарабенко. — Навчив пастки ставити на рої, казав: «Так швидше розведеш».
— … і цукру в дефіцитні часи допомагав домовитися на всіх пасічників, — додають Юрій Кулик і Анатолій Демченко.
Джерело: "Сусіди.Сіty", авторка Наталія Рубей
"Час Чернігівський" писав про таке:
