У цьому випуску говоримо із ректором «Чернігівського колегіуму» Олегом Шереметом про перший воєнний навчальний рік, проблеми, з якими стикнувся університет і перспективи розвитку.
Дивіться інтервʼю, або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: – Як університет пережив повномасштабне російське вторгнення?
Олег Шеремет: – Російське вторгнення, мабуть, нас всіх певним чином застало зненацька. Коли о 4 годині зранку набрали друзі, кажуть, у нас війна. Все таки, якось певним чином не вірилось.
Я все ж таки дочекався 8-ї ранку і прийшов на роботу і десь до півдев'ятої ректорат і керівний склад університету зібралися тут в кабінеті в мене. Ми просто прогнозували ситуацію і планували, як бути у цій реально небезпечній ситуації. Ми не розуміли, що це повноцінна війна. Інформацією не володіли. Якихось вказівок нам не було з цього приводу.
Ми прийняли рішення по нашим студентам. Ви знаєте, дуже багато студентів саме з північних регіонів, із Новгород-Сіверського та Семенівки, із Сум та Шостки - студентів саме з цих країв. В перші години, коли атакували російські війська, вони якраз зайшли на цю територію. Тож багато, скажем наших студентів – ті, які з південної частини нашої області, вони збиралися і їхали, батьки приїжджали ізабирали. Але ми самі не розуміли, як бути з тими, хто мав їхати назустріч російським. Тож було прийнято рішення, поки що залишити у гуртожитках студентів із цих районів нашої області.
На час окупації у перші дні близько 300 студентів залишилось гуртожитку. Я вдячний комендантам наших гуртожитків, проректору з виховної роботи, який, до речі, сам там проживав. Я постійно там перебував. Поступово кількість студентів зменшувалася. Коли ж ворожі війська стояла під стінами нашого міста, то там перебували студенти. Ми думали, як їх підтримати, забезпечувати хлібом, продуктами. Я безпосередньо цим питанням займався і в цьому плані мої заступники і керівники структурних підрозділів брали активну участь.
В перші дні безпосередньої агресії ми були забезпечені «старлінком», у нас був зв'язок. В цьому плані підтримка була повна військовоїадміністрації, зі сторони В'ячеслава Чауса. Ми постійно були на контакті, так само як і з місцевою владою. Буквально через день ми контактували. Я вже мав інформацію та розуміння, яким чином підтримати студентів і що колективом робити.
Дуже багато у нас викладачів жінки. Багато з них прийняли рішення виїхати за кордон. Але хочу сказати, що, фактично, весь керівний склад,не дивлячись на те, чи це чоловік це чи жінка, майже на 90% залишились у Чернігові. Ми постійно підтримували контакт, наскільки це було можливо. Коли втрачений був зв'язок, ми домовлялися, де зустрічаємося на 10 годину. Ми переїхали в будівлю, де наш структурний підрозділ- Інститут історії та соціогуманітарних дисциплін знаходиться. І ми там фактично розмістили там всі факультети та інститути нашого університету.
– Як пройшов перший повністю воєнний навчальний рік?
– Сам по собі навчальний процес ми розпочали 1 квітня. Зібрався ректорат, дали вказівки. Тоді я свій наказ видав про відновлення роботи. Робота була в дистанційному режимі. Переважна більшість - до 90% - вийшли на зв'язок. З різних причин ми прийняли рішення поки що не приймати ніяких кардинальних рішень по тих, хто не на зв'язку.
Але було прийнято рішення – і ми розпочали навчальний процес у дистанційному режимі. У нас на той час уже був «старлінк», у нас були автономні джерела живлення. І були уже потепління, пам'ятаєте, то вже трошки було веселіше. І ми, я думаю, що в моральному плані мали підтриматимешканців міста, які залишились тут у Чернігові, і наших студентів. Скільки радості викладачів у було, що ми живемо, ми продовжуємо жити, ми продовжуємо творити.
– Чи відчувається падіння рівня кваліфікації серед студентів?
– У минулому році випускали бакалаврів, які фактично в онлайн режимі навчались. Вони почали з ковіду, а закінчили під час війни. Система онлайн вона певним чином піддається критиці. Я тут на стороні тієї критики. Інколи особистий контакт з точки зору психології, філософії, спілкування і взагалі з позиції виховних речей, на жаль, не можеш передати це все через комп'ютер, приміром, свої емоції, переживання. Ну інколи в очі подивився - і багато чого зрозумієш. Наскільки сприймається матеріал. Я, мабуть, до того покоління відношусь, що мені хотілось би аудиторію бачити.
Але умови, в які поставлені всі освітні заклади нашої держави та світу в цілому, під час ковіду у нас були певні напрацювання в технічному плані, ми максимально оснащувались.
І тому, в порівнянні із ковідними роками, я не думаю, що ми десь просіли в плані надання знань.
Але в цілому, повторюся, в цілому - треба об'єктивно говорити. Десь страждають і самі студенти, і викладачі, тому що це практика. Лектор – це людина, яка читає лекцію в аудиторії, і яка це робить за комп'ютером. Я от відчуваю цю різницю, може хтось більше звик так працювати, і ми це розуміємо, що це чином наше майбутнє і всім треба навчитися ефективно працювати. Я не вважаю, що провали в освіті з цього приводу є.
– Як справи у колегіуму з міжнародною співпрацею?
– Перед війною ми вже були на шляху підписання договорів із Китайською республікою. Ми провели перемогли і навіть підготували ряд спеціальностей. Серед них, така як «соціокультурний менеджмент», яким вони зацікавились і вийшли на наш університет. Ми підготували курси англійською мовою, ці всі програми є, ми вже їх запропонували. Вони виявили бажання, обговорили навіть ціну навчання. На жаль, війна нас зупинила в цьому процесі.
Але ми зараз дуже активно розпочали роботу з нашими європейськими партнерами. Огрська краєва дума, а Огре (Латвія – ред.) це місто побратим Чернігова із Латвії. Там дуже активний міський голова, депутати, які дуже допомагають Україні на сьогоднішній день, за що ми дуже вдячні. Вони безпосередньо нашому університету допомогли, недавно мікроавтобус подарували. Такий контакт нам дав можливість з Латвією дуже тісно співпрацювати.
Ми уклали угоди з Університетом біоресурсів латвійським, потім із Технологічним університетом Латвії. Це два такі потужні університети. Ми домовилися про обмін студентами, обмін базами практики, стажування викладачів. На жаль, в силу цих обставин, які є зараз у нас з чоловіками, проблема у нас виникає.
Але у нас прекрасні зараз стосунки із Слупською академію, Польща, де зараз безпосередньо по програмі подвійних дипломів навчаються наші дівчата по спеціальності «біологія». І вони зараз дають бакалаврат, одночасно навчаючись в нас і отримають диплом академії польської і нашого університету.
А з латвійцями запрацювали по системі обміну і підвищення кваліфікації. Ми нову спеціальність відкрили «лісове господарство». Зараз«агрономія» дуже добре в нас пішла. Чому ми цей напрямок розвиваємо? Ми вважаємо, що для нашого регіону це дві галузі, які в майбутньому будуть формувати бюджет нашого регіону. І тому в цьому плані ми дуже широку роботу розвернули.
– Розкажіть про проєкт співпраці з громадами області.
– Цей проект він вже діє. Ми розпочали цей роботу з громадами. Суть цього проекту - це підтримка молоді регіону, яка здобуває середню освіту в нашому регіоні. У разі продовження навчання у наших університетах (це не тільки стосується нашого університету, а інших університетів, які знаходяться в нашому регіоні). Оскільки у нас найбільше спеціальностей, які користуються державною підтримкою, то нас взяли за основу.
Було підписане розпорядження про реалізацію Програми підтримки молоді нашого регіону. Ті абітурієнти, які закінчили чернігівські школи і вступили до чернігівських вузів, отримали компенсації на контрактну основу, тобто плати за навчання. Таким чином для цих діток це навчання воно безкоштовне. Вони не отримують стипендію, але вони не платять за навчання, їм ця сума компенсується.
Вчора розмовляв із В'ячеславом Чаусом, він слідкує за цією програмою. Там зараз по другому траншу виплат є якісь нюанси по фінансам. Але він вчора мене запевнив, що буде все виплачено, за що я йому дуже вдячний: і за підтримку цієї програми. Ми хочемо надалі продовжити контакт з громадами, як це спочатку і задумувалось. Але війна нам перебила.
На сьогоднішній день ми як класичний університет, маючи 52 спеціальності різного напрямку, ми фактично закрито можемо кадрову потребу будь-якої громади у нас в області. Ви знаєте, чим зараз громади займаються? Це економіка, це соціальна сфера, яка включає в себе освіту, медицину, культуру, спорт. Фактично фахівців цих напрямків ми готуємо як університет. І ми далі збільшимо ці напрямки, щоб на 100% закрили потребу.
Але ми ініціюємо для громад таку програму - підтримки саме випускників вашої громади. Що мається на увазі? Громада, скажімо, виділяє певні кошти (абсолютно невеликі кошти для громади) і замовляє у нас навчання фахівця. Дуже велика вірогідність того, що ця людина повернеться у громаду вчителем, тренером, працівником соціально-культурної сфери, керівником якогось культурного закладу.
Більше того, ми запропонували механізм, як це зробити. Ця програма розроблена нашими фахівцями. Багато громад підтримали цю ідею. З багатьма ми фактично вже підписали угоди. Але знову ж війна не дала можливості нам правильно виділити ці кошти.
Тож фактично громада платить за навчання свого ж земляка. Тут нам закидали, що це якийсь там радянський рудимент, якесь там ніби «колгоспне» замовлення. Але для села, по великому рахунку, це ефективно. Це і європейський досвід, в тому числі. Громада переходить в договірні відносини. Фахівці-юристи розробили договір, яким чином здобувач вищої освіти, коли він вже здобув диплом, став кваліфікованим фахівцем, бакалавром чи магістром, і він має повернутися і відпрацювати на громаду, оскільки громада за нього витратила гроші. В цьому плані повна підтримка як зі сторони військової адміністрації, так і багатьох голів наших територіальних громад.
– Які плани має університет на наступний навчальний рік?
– Ну, на жаль, тут корективи може кожен день носити в нашу діяльність. Тут, як кажуть, хочеш розгнівати Бога, поділився планами. Ми готуємося до офлайн режиму, як це було заявлено і міністром.
Ми розуміємо всі виклики, які нас чекають. Тому ми готові до декількох варіантів. Перший, це офлайн режим. У нас для цього все є необхідне. Є укриття тут, в корпусах усіх і в корпусі на Валу, ми його привели в належний стан, наскільки дозволяють там фінанси.
І ми в принципі готові, аудиторії в нас готові, викладачі готові, ми готові повністю наи офлайн.
Але в той же час ми розуміємо свою близькість до нашого «сусіда». Ми не зможемо прогнозувати подальші дії в цьому плані. Тому ми готовій до іншого сценарію, скажімо онлайн режиму і змішаної форми навчання.
Як у минулому році ми зробили все ж таки 1й курс - поки не почалися обстріли 2 тижні, вони познайомились хоча б один із одним, із викладачами.
Я вам скажу, ну абсолютно така атмосфера панувала в університеті, ну, мабуть, як і я пам'ятаю ще будучи студентом, як воно було. Ми будемо все робити можливе від нас, щоб це був офлайн режим. Але є об'єктивні фактори, які від нас не залежать. Ми налаштовані на різні сценарії розвитку подій.
* * *
Дивіться попередні випуски програми:
