26-річний Андрій ГОРІЛИЙ наробив неподалік свого двору гойдалок у селі Котов (Остерська громада). Точніше три гойдалки й одна крутилка. І для своїх дітей — їх в Андрія троє — і для сусідських. Та й не тільки для дітей. Бо є гойдалка дитяча, схожа на садову. Й одна височенна, метрів під три. А ще саморобний турнік, клумби — у шинах від коліс. Пісочниця. Для всіх, бо в центрі, понад дорогою.
— Оцю зробив два роки тому, — Андрій підходить до садової гойдалки. Сидіння підвішене на ланцюгу. Можна сідати втрьох і більше. І спокійно розгойдуватися, балакати про життя, дивитися за дітлахами.
Матвій СВІТОВЕЦЬ, похресник, котить з двору візочок з Соломійкою, Андрієвою меншенькою. Синок Тарасик вибігає слідом.
— Я приїхав з Осьмаків на Коропщині, — сідає на зручне сидіння зі спинкою Андрій. — І в нас там звичай: на Зелену неділю робити качелю. На свято коло неї гуляє молодь. Величезну, як ота, — киває на велику гойдалку.
Андрій переїхав після навчання. Одружився, залишився жити в Котові.
— То ви кожного року нову гойдалку робите?
— Ні. Дивлюсь, якщо стан хороший, то не переробляю. А як розвалилася, то краще встановити нову.
Першу, невелику, поставив п’ять років тому. Оту, дитячу, зробив ще раніше.
— То вам двох не вистачило?
— Традиційно роблять велику. У нас називається ореля.
Ореля повністю дерев’яна. На товстих довгих балках, встановлених навхрест, тримається перекладина. На ній надіті кільця, гнуті з гілок берези. На кільцях висять держаки. Якщо придивитися — це тонкі березові стовбури, навіть з корою. Унизу кріпиться сидіння. З металевого тут тільки кріплення.
— Удома в Осьмаках таких чотири на село було. Кожен куток собі встановлює. У постійному місці. Біля школи була. Біля дубів. Молодь гуляла біля кожної.
У Котові отака велика — одна на село, — вихваляється Андрій.
— Орелю допомагали встановлювати місцеві хлопці. Утрьох ті балки підіймали. Оці товсті Микола Чорноштан трактором ставив. А інші вручну затягували. І перекладину. Березу теж вручну гнули.
— Берези там навіщо? — розглядаю залишки молодих берізок на поручнях угорі. Уже тільки стовбури й гілочки, без листя.
— Для краси. Вони були зелені, а на Трійцю заведено прикрашати все зеленню.
Уп’яте вже обновляли. До свята оббиваємо зеленими гілочками.
Щороку треба міняти теренки. Держаки гойдалки. Бо пересихають, виходять з ладу. Щоб не страшно було кататися.
— А поза святом катаються?
— Звичайно. Навіть хто їде повз село — зупиняються, фотографуються. І діти, і дорослі.
— То це можна аж до неба розгойдатися? — сідаю на дошку, Матвій підштовхує.
— Можна, але не раджу. Два роки стоїть нетронуте, — попереджає Андрій. — Мене в селі не було, служив. Міняти не було кому.
Зараз Андрій працює на будівництві.
— А отам костер палили, — киває на залишки кострища позаду орелі. Якщо добре розгойдатися, пролітатимеш якраз над багаттям.
— Ніхто не падав? — міцніше стискаю поручні. Бо спинки в сидіння нема, а Матвій розгойдує сильніше.
— Та яке там, — сміється Андрій. — І падали, і руки ламали. Як нап’ються! Усі ж хотіли джоґнуться. Це так високо розгойдатися, щоб аж палки підірвалися.
— Не всі насміляться аж так? — дошки орелі звучно скриплять.
— Та воно ж цікаво. Щоб вийшло джоґнуться, треба розгойдатися майже горизонтально. І тоді петлі, на яких зверху тримається ореля, підскакують на перекладині. А з нею підскакує і той, хто гойдається.
— Після того, як джоґнуться, усі виживали?
— Звичайно. П’яні не втримуються. Але рідко. Підіймалися, далі гуляли.
Малий Тарасик саджає на меншу гойдалку кота, розколихує. Котові, видно, подобається.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Чоловік з Чернігівщини зробив гойдалку, щоб дружина відпочивала після городу
- Казковий двір Оксани Холопцової: триметрова змія, гноми на будинку, сова-листоноша
- Киянка Батьківщина-Матір схожа на борзнянку
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
