Наприкінці січня у місті Семенівка згорів будинок 43-річної Галини Хлистун. Жінка жила там удвох з меншим сином, 14-річним Іваном. Згоріла шиферна покрівля, пошкоджено перекриття на площі 48 кв. м та стіни на площі 12 квадратних метрів.
Пожежа розгорілася близько 12-ої дня.
— Нас з сином вдома не було, залишилися ночували у матері. У неї тиск, серце прихватило. Доходимо. Сусід телефонує: «А ви де? Хата горить». Зайнялося моментально. Пожежники сказали — від проводки. Прожила в цій хаті майже 20 років, все нормально було.
Горе за горем. Півтора року тому чоловіка поховала, Миколу Сухарєва. Привезли 200-м. Перший чоловік теж воює, ми розвелися, коли Вані було три рочки. З другим прожили шість років. Він був теж прописаний в цій хаті. Хотіли розписатися. Зателефонували йому з військкомату раптово, дали годину на збори. Під’їхали, в машину заскочив. І все. Шість місяців прослужив. Загинув у Білогорівці Луганської області. Сім днів його звідти везли, машина була обстріляна. Прошу: «Відкрийте труну, хочу побачити, що він там». «Ви хочете, щоб ще одна труна була?». Був танкістом, розірвало на чотири частини.
Чоловік родом з Криму. А тут прожив 14 років, працював на взуттєвій фабриці. Загинув у 41 рік.
— Виплати отримали?
— Десять судів було. Адвоката наймала. Кажуть, що він мені ніхто. «А чого ж, — питаю, — ви мені його привезли? Бумажку вручили, що мій чоловік загинув?». Їздила до Чернігова його медаль з рук Чауса отримала. Мій чоловік.
З горем пополам виплатили 100 тисяч, невеликими порціями. Пам’ятник йому поставила, поминки влаштувала. Не знаю, чи щось ще дадуть. Сестра його померла, брат десь в Криму в міліції, вони не зналися. Родичів більше нема. Старшому сину, 25-річному Артему, хату купила, бо вони в Києві житло знімають.
Все, що було в домі, погоріло. Пральна машина, холодильник повний м’яса: щойно порося зарізали, телевізор, меблі. Комп’ютер і ноутбук. Ноутбук був шкільний, я телефоную голові громади Сергію Деденку: «Як же ми гроші віддаватимемо, нема». «Не переживайте, спишемо». Слава Богу, погріб цілий і сарай. В сараї кури, порося. Їх у мене четверо було, різали по одному, самі їли, дітям передавала: в Київ, на Польщу. Дочка Катя, 22 роки, поїхала на заробітки, а зараз теж без роботи сидить. А кредит на квартиру взяли. Як яка копійка, то зразу дітям.
Документи вціліли. Трохи вогнем поприхвачувало, але розібрати можна.
Цю нашу хату навряд чи відновити можна. Або за дуже великі гроші. Я без роботи.
Поки що ми у мами. Там ще брат живе, дві кімнати — сидимо одне на одному. Ну хоч самі живі зостались, — зітхає Галина.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА
"Час Чернігівський" писав про таке: На Чернігівщині поховали бійця, який загинув у бою в серпні минулого року
