Минулого тижня 31-річна Ольга Гусар із 4-річним синочком Матвієм приїхала з Вертіївки в Ніжин до куми.
— До базару добралися рейсовим автобусом, там пересіли в міську маршрутку No3/9. Людей у ній було небагато. На потрібній зупинці стали виходити, я взяла сина за руку, а він каже: «Мамо, дивись». Я не звернула уваги на його слова, хоча краєм ока побачила, як щось блиснуло, і здалося, ніби на щось наступила. Після маршрутки ми зайшли в супермаркет і потім пішли до куми. І вже в неї, поправляючи ланцюжок на шиї, я побачила, що він розстебнутий, а на ньому немає трьох підвісок.
Вони мені цінні як пам’ять, бо іконку із зображенням Божої Матері з дитиною чоловік подарував на 25-річчя, булавку як оберіг — коли я була вагітною, а кулончик — це подарунок куми до народження сина.
Дивно, що ланцюжок не був порваний і застібка не зламана, як же він розстібнувся?.. Я почала плакати, а Матвійчик говорить: «Я ж тобі казав! Я бачив, як упало твоє золото». Мені стало ще більш прикро через те, що не надала значення синовим словам.
Зате завдяки йому я знала, що загубила золото не на вулиці, не в супермаркеті, а саме в маршрутці. Дала оголошення про це в місцеві групи у фейсбуці: мовляв, раптом хтось знайшов, то щоб віддав за винагороду.
На вечірній автобус додому ми спізнились і близько 20-ї поїхали на залізничний вокзал, щоб повернутися електричкою. Я там не була вже 10 років — зі студентських часів (я навчалась у Ніжинському гоголівському виші на філфаці, родом же із Житомирської області, а заміж вийшла у Вертіївку). Аж тут якраз під’їжджає біла маршрутка No3/9. І водій мені наче той самий. Я підійшла і тільки-но спитала, чи не знаходилося золото, як він з усмішкою і словами «Ну ви й роззява» віддав мені іконку і кулончик. Сказав, що знайшла їх і віддала йому якась дівчинка. Шпильки, додав, не було. Я вже й не засмучувалась — значить так треба. Добре, хоч ці дві знайшлися! Якби ми поїхали додому автобусом і не опинились би випадково на вокзалі, я б уже назавтра не поверталась у місто і не шукала б цієї маршрутки.
Хотіла віддячити водієві, але розгубилась, та й він спішив на маршрут. Тож я розмістила у фейсбуці допис із подякою йому і тій невідомій дівчині. І в коментарях написала дочка водія, що це її тато. Я з нею зв’язалася, вона дала батьків номер, я зателефонувала Олександрові (так його звуть). Домовилася зустрітися з ним у вільний час, щоб віддячити за його добро. Перепитала про дівчинку, яка знайшла моє золото, і він сказав, що вона маленька, може другокласниця. Хороша дитина! Якщо прочитає хтось із її рідних статтю і відгукнеться, я неодмінно віддячу і їй.
Джерело: ГАРТ", Авторка Аліна КОВАЛЬОВА, с. Вертіївка Ніжинського району
"Час Чернігівський" писав про таке: У Чернігові дитина «нащедрувала» золоту підвіску: що зробили батьки?
