У родині Баштовенків із Кладьківки на Куликівщині — двоє оборонців України: батько і найстарший із трьох дітей, Олександр. На початку січня він приїхав у відпустку, а коли повертався на службу, не знав, що в цей час їхній дім палає... Надбане за роки згоріло за хвилини. Посеред січневих морозів сім’я залишилася без нічого. Тоді у відпустку — позапланову — приїхав батько...
47-річний Микола Баштовенко був мобілізований у грудні 2022-го, служить у 105-му прикордонному загоні імені князя Володимира Великого (Чернігів). Старший син, Сашко, пішов добровольцем у березні 2022-го. Він рвався на фронт із перших же днів повномасштабного вторгнення. Із хлопцями зібралися, видзвонили військкома, той приїхав о шостій ранку і забрав їх. Зупинити Сашка не можна було. Зараз він знову на Донбасі.
— Дякую командуванню, що відпустило мене до 25 січня. Хочу по максимуму все владнати, допомогти родині облаштуватися хоча б на перший час. Маючи донедавна все своє, тепер мусимо починати з нуля не лише в чужому домі, а й в іншому населеному пункті (у Куликівці — Авт.). Цей будинок нам підшукав кум, Вадим Медвідь. Йому окрема величезна подяка за всю поміч і підтримку!
Ту нашу хату з братовою допомогою я будував 9 років, — розказує Микола. — Її ще моя мама купувала. Хата й так була старенька, а коли мами не стало, почала занепадати. Ми її перебудували, провели всередину воду, встановили бойлер, станцію, ванну, туалет.
— Ми жили як у місті, — додає 45-річна Людмила. — Мали все для комфорту: пральну машину, холодильник, дві морозильні камери, які якраз забили свіжиною — за три дні до пожежі закололи порося. Недавно купили шафи із дзеркалами. Ось дивіться: стінка, плазма висить, — Людмила відкриває галерею фото у своїй мобілці.
Обжились, тракторець купили. Хоч село й вимирає, але це був наш дім. — докидає Микола. — Думали там старість зустрічати...
Сім'я Баштовенків
Пожежа
— Це сталося 8 січня, — розказує Людмила. — Я витопила грубку й о 9:10 пішла на роботу (працювала в агрофірмі «Кладьківка» вагівницею, лаборантом хіміко-бактеріологічного аналізу). А о 9:40 мені подзвонили сусіди і сказали, що хата горить. Уже збіглися люди.
Два хлопці, Валик Топчій і Петро Матюха, намагалися щось зробити. Відірвали двері, я вбігла в хату, не придумаю куди кидатися... У хаті повно диму, задихаюся...
Петя повідключав холодильник і морозилки, став мене отак трясти, щоб отямити: «Людо, гроші, документи!» Я встигла винести тільки документи, і то не всі. Добре, що паспорти, свідоцтва про народження були вкупі — у «тривожній валізці».
— А гроші? Була «заначка»?
— Так. Згоріла... Ми по копійці збирали, відкладали, бо в нас же троє дітей, треба заплатити за навчання, всіх одягти, взути. Я не встигла грошей витягти. І так мало не задихнулась. Пожежники приїхали відносно швидко, але врятувати щось уже не можна було.
Офіційна причина пожежі — «недолік конструкції, порушення правил монтажу нагрівальних печей і димарів».
— Це попередня версія, пожежники нам не сказали, що точно спричинило пожежу. Вони приїхали, коли вже впала стеля, встановити причину було неможливо.
У дім ми з чоловіком вклали душу. І в нього, і в мене вже немає ні батька, ні матері, ми самі всього надбали. Пнулися, держали корів, телят, коня (коли чоловіка мобілізували, коня мусили збути), щоб дітям у цьому домі створити хороші умови (до переходу в нього ми жили у хатинці на курячих ніжках). А тільки створили — он як сталося. Згоріло дотла ВСЕ!
Допомога
— Зразу після пожежі нас прихистила сусідка Наталія Бичук. Два дні ми в неї ночували, вона годувала нас, плакала разом із нами. Хороша жінка, доземний їй уклін!
Ще в Кладьківці нам дуже допомогли матеріально Василь Бойко, Юрій Веліжанін, у якого я працювала, звісно ж куми, сусіди. Але ми там прожили все життя, нас усі знають. Тут же, в Куликівці, ми чужі, а стільки людей відгукнулося! Позносили простирадла, рушники, куртки, інший одяг, взуття, штори, навіть кімнатну квітку, — киває Людмила на підвіконня з поки що єдиним вазоном. — Артем (молодший син) усього рік походив у клас Марії Омелянівни Чави, а вона сама віддала нам диван, килими, стіл і на допомогу нам батьків однокласників так згуртувала! Зовсім незнайомі люди, а так нас підтримали!
— Варто цю країну захищати, якщо в ній стільки хороших людей! — каже Микола.
Свою посильну допомогу і ви можете перерахувати на картки ПриватБанку.
Баштовенко Людмила Григорівна
- 4731 2196 3228 7664
- 4149 4991 3075 6552
Баштовенко Микола Володимирович
- 5168 7451 2539 5662
Авторка: Аліна Ковальова, «Гарт»
"Час Чернігівський" писав про таке:
