У суботу зранку, родина ПЯСТА з Макошиного на Менщині з мотоблока вилами скидають сіно в стіг у дворі.
— Родина в нас велика, багатодітна. П’ятеро дітей. Збираюсь подавати документи на звання «Мати-героїня», — говоримо з Ольгою Пястою між справою. — Найменша Оленка. Діана старша. Ще Валерія, скорочено Лера, Нікіта і Даня.
Тримаємо двох корів. Марту і Кльопу. Клеопатра, — веде до господарчого двору жінка, — зараз на паші, у череді. Цього року встановили електропастух для череди. Сіна для них треба багато. Навіть не рахуємо тонни. Скільки сил вистачає, стільки й заготовляємо.
— На одну корову треба 12 тонн, — знає господар Сергій. — Городи он, позаду вас.
— Косимо на городах. На луг зараз уже ніхто не їздить, — продовжує жінка. — Беремо в оренду. Косовиця почалася з 1 червня. Косили, доки погода дозволяла. Тоді пішли дощі. Минулого року косовиця була гірша за цьогорічну. Снігу багато було. Весна дощова. Вчасно підкормили траву. Цим мій чоловік займається.
— Селітрою, — підхоплює розмову Сергій. — Хто люцерну сіє, хто тимофіївку. У нас пирій, різнотрав’я. За прогнозом, повинна налагодитися. Косимо, досушуємо.
— Як?
— Пересипаємо сіллю. Щоб вологу забирала. Тоді сіно не портиться, — ділиться секретами господиня. — Сіль звичайна, кухонна. Привезли у двір, коли перекидаємо з мотоблока. Вилами сіно поклали, зверху сіллю притрусили.
— Скільки солі треба, щоб врятувати сіно від вологи?
— По-різному. Дивлячись, наскільки воно вологе. Це, що зараз привезли, обов’язково треба пересипати.
— Як вирахували вологість?
— Ті, хто цією справою займається, на око прикидає. Коли на вулиці спека, моментом висихає. А це ось четвертий день сушимо.
— Сиплемо по квадратах, — допомагає син Данило. — По копичці. Дуже не вдаюсь у це діло, але трохи в курсі. Від діда-баби знаю, що так роблять.
Данило Пяста скидає вилами сіно з причепу
— Дівчата у вас не трудяться на сіні?
— Чого б це? — дивується Даня. — Усі допомагаємо.
— Дівчата на городі ходять з маленькими грабельками. Менші після всіх підгрібають. А ми великими, — показує пластикові синього кольору. — Легші, ніж металеві і дерев’яні. Можна назвати їх одноразовими. Але на сезон точно вистачає. Коли й на два. Купували в Мені на базарі. Ціна від 45 до 70 гривень.
Джерело: Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Лайфхак з Городні: як розпланувати власний город так, щоб отримати максимум врожаю
- Кури з чорним м'ясом та безхвості, які несуть блакитні яйця: городнянський електромонтер розводить рідкісні породи птахів
- З одного деревця — до трьох відер ягід у сезон : як жителька Городні незвичну малину вирощує
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
