— Дивися. Це Дашка наша… А це поштарочка колишня, – дивиться телефонне відео з рідного Веселого, що на Межівщині, і втирає сльози Наталія Ульченко. Вже пів року, як вона не вдома через війну. В травні цього року жінка разом з донькою Оксаною та чотирма онуками виїхала із села. Через село летіли дрони, малеча боялася і ховалася. Коштів не те, що на купівлю, на оренду житла в родини не було. Через знайомих дізналися, що в селі Слабин на Чернігівщині хати для багатодітних родин-переселенців надають безкоштовно.
Родина Ульченків
Ульченки – одина із сотні родин Межівщини, яка через наближення фронту та постійні обстріли вимушена була шукати новий дім.
Межівська та Новопавлівська громади Дніпропетровщини офіційно включені до переліку територій, де ведуться бойові дії. Дата початку боїв – червень 2025 року. Це означає не лише постійну небезпеку, обстріли та евакуацію, але й ще одну, не менш болючу проблему для тисяч людей – де шукати житло та чим за нього платити?
«Ужасні ціни і умови», –
Скаржиться Галина Янчук з Преображенки Межівської громади. Попри небезпеку вона лишається в селі. Оренда житла дорога та й варіанти в дефіциті. – За 15000 в місяць – це просто сараї. Без води, опалення. Я вдячна людям. Впустили в хату.
Галина Янчук
— Можливо купити?
— Я планую додому вертатися, – впевнена жінка. – За що і навіщо мені купувати, коли є своя хата. Поблизу нічого і не найдеш. Це треба Дніпро і за Дніпро їхати. Ми не плануємо.
Разом з жінками з Преображенки, які прийшли по гуманітарну допомогу відкриваємо сайти оголошень.
Жителі Преображенки
— У людей жнива. Вони не губляться, – напівжартує Віта Гришко. – Ви тільки подивіться, дівчата. Тряпками позабиване, городу 8 метрів, та й ті цільник. І за це вони хочуть 13000 доларів. Так якби ж це зайшов і живи. Хата брошена, опалення розмерзлося. І оце купуєш за пів мільйона хату, а потім робиш ще парове за 150 тисяч.
Ми дітям хату купили на тій, більш безпечній, стороні Дніпра. Хотіли проводку поміняти. Дзвонимо електрику. Каже: 100000. Думали, він пожартував. Аж ні. Кожен заробляє, як може.
– Не купити, то хоч в оренду взяти не думали?
— Так немає вже нічого, – розводить руками жінка.
З Веселого теж не всі поспішають, бо немає можливості.
— А куди і за що я поїду? – ніби сама у себе запитує місцева Даша, мама дворічного маляти.
— Будемо тут. Аби не хуже, – намагається триматися оптимістично Валентина Касян. – Світла не було півтора місяці. Літо, день великий. Якось пережили.
— Виїзжати не думали?
— Я не знаю, куди їхати. Вже були. Подивилися. Та й повернулися. Ціни шокували. Сама дешева хатка – 50 тисяч гривень і вище. Але це капець просто.
Відвезли речі на зберігання. За місяць платили 5000 гривень. Через трохи вже хазяїн каже: платіть 10000, бо мені 15000 вже пропонують. І це, знаєте, не дуже далеко від нас. Люди живуть, наче в них війни немає. І не думають, що може таке до них прийти.
Питали і за хату в селі неподалік. Ні роботи там, нічого. 5000 гривень просили. Давай домовлятися, кажуть 6000 і ще буде дорожче.
Зараз розумієш, що їхати тільки в один кінець. Тому будемо сидіти до останнього.
Пів дома в аренду, пічне опалення, туалет на вулиці
Разом з мешканцями Преображенки подивилися оголошення і ми. Орендоване житло в Павлограді (найближча відносно безпечна громада) і околицях пропонують від 5000 гривень на місяць. Це з найсвіжішого. Пів будинку, пічне опалення, без умов, туалет на вулиці, вода – свердловина, до будинку не підведена. На фото до оголошення облуплені стіни, навіть без шпалер, потріскана стеля. Проте і цього варіанту через день після публікації вже не було.
Середня оренда на місяць складає 10000 гривень. Є навіть варіанти в Демурино. Це та сама Межівська прифронтова громада. Навіть тут за будинок, щоправда зі зручностями, правлять 8000 гривень.
Тим часом у Чернігівській області, куди переїхали весельчани Ульченки, в самому Чернігові можна винайняти будинок лише за комунальні. 1000 гривень на місяць просять за двокімнатний охайний будинок зі зручностями в історичному центрі. «Перевагу надаємо переселенцям», – пишуть в оголошенні.
«Запрошуємо багатодітні родини ВПО»
Такі оголошення розміщують у соцмережах в групах для переселенців громади Чернігівщини. Область і до війни була однією з найменш заселених. Густота населення тут – 30 чоловік на кілометр квадратний. Дніпропетровщина ж – одна з найгустозаселеніших – 100 чоловік. Тому й не дивно, що в Чернігівській області не тільки дешева оренда, а навіть більше. Села закуповують хати і безкоштовно запрошують багатодітні родини переселенців. Аби тільки жили. Так, два будинки для родин з дітьми придбали у Смолині Гончарівської громади. Хотіли врятувати школу для місцевих діток. Бо їздити до Гончарівського не хотілося та й страшно.
Навесні до села приїхало дві багатодітні родини з Межівської громади, що на Дніпропетровщині. Одні осіли, інші поїхали шукати кращих умов.
«Я тяпочку взяла. І давай порядки наводити»
Оксану Ульченко з мамою Наталею та чотирма дітьми з Веселого на Дніпропетровщині до Слабина покликала землячка і кума Юлія Філон. Коли навесні цього року на Дніпропетровщині почалися обстріли і фронт наблизився до 15 кілометрів, родини з дітьми почали виїзжати. Оголошення, що в Слабині запрошують сімʼї, знайшла в Інтернеті. У квітні приїхала з чоловіком та вісьмома дітьми. У травні покликала і куму з родиною. А за кілька місяців знайшла нове житло на Сумщині. Ульченки ж лишилися.
Середні – Даринка та Даня – пішли до школи. Старший Артем і молодший дворічний Денис з мамою вдома.
Даринка Ульченко
— Я знову під обстріли не поїду. Будемо тут, – говорить Оксана.
У Веселому в родини лишився дім. Тримали кіз, птицю. Але коли через село почало літати, вирішили виїздити.
Оксана Ульченко з Денисом
— Діти почали боятися, – згадує Оксана. – Через нас дрони почали літати. Йдемо в дитсадочок. Воно летить. Діти плачуть, кричать: «Мамо, пішли додому. Ми боїмося». Вже як ми виїхали, то по школі місцевій прилетіло.
Коштів винайняти чи тим паче купити житло не було. Найдешевша хата в селі, яке не під обстрілами від 5 тисяч гривень за місяць. Це зараз мені допомогли багатодітну оформити плюс переселенські. Всього на мене і дітей до 14 тисяч на місяць виходить. А тоді у мене всього 860 гривень на найменшого на місяць було і мамина пенсія.
Був номер евакуації. Подзвонила. Нас вивезли в Павлоград. Потім – в прихисток в Дніпро. Звідти нам купили квиток до Києва. Ні фото, ні відео хати не питали. Їхали наугад.
Коли побачила будинок і ділянку, спочатку навіть трохи злякалися, – не приховує Оксана. – Але треба жити. Більше йти немає куди. Краще в тиші.
Даринка Ульченко
На новому місці Ульченки обжилися. Навели лад в хаті і у дворі. Тримають курей і двох кізочок. Навіть город встигли з весни посадити. Матимуть свою картоплю, моркву, буряк.
— Кришу підлатали, треба підлогу підладнати, – по-хазяйськи оглядає будинок Оксана.
— Нічого, Оксанко, впораємося, – оптимістично налаштована Наталія Ульченко, мама Оксани.
— Як їхали сюди, всю дорогу погано було. Мене сюди на ліжко поклали, – показує на диван біля вікна. – Укрили. Трошки полежала, кави попила. Легше стало, я і пішла у двір. Тяпочку взяла і давай порядки наводити. Наші всі розʼїхалися, хто куди: Кіровоградщина, Полтавщина. Пишемо одна одній: Хочеш додому? Хочу. Але все одно звикаєш.
У вересні з Дніпропетровщини в Смолин переїхали батько і два брати Оксани. Одному з братів з дружиною від села дали пусту хату.
За кілька тижнів обох братів мобілізували.
«Багато дзвонять. Але умови не всім підходять»
Як воно, приймати переселенців та чи не пожалкували, що запросили, розказала Ольга Горбатенко, спеціалістка відділу ЦНАП, депутатка Гончарівської селищної ради.
Ольга Горбатенко
— Можливості були за рахунок ПДФО, яке йшло на місцеві бюджети, – пояснює Ольга Михайлівна. – В минулому році знову стало питання про збереження школи. Треба було 45 дітей. А у нас лише 35. У бюджеті ще лишалися кошти на два будинки. Тому староста разом з головою громади вирішили шукати родини переселенців. Придбали два будинки. В середньому по 5 тисяч доларів кожен (близько 220000 гривень). Звичайні, сільські, туалет на вулиці, пічне опалення.
Один будинок хоч і старенький, але заходь і живи. Навіть меблі були. Інший стояв, але загалом добре зберігся.
У квітні приїхала перша родина із села Новопавлівка Межівської громади Дніпрпопетровської області. Десять людей: восьмеро діток і батьки.
— Наші люди привітно зустріли. В перший же день почали нести одяг, постіль, посуд. Бо приїхали, вважай, з пустими руками. Потім вже газовий балон, холодильник.
Оформили їм допомогу, в тому числі і від благодійних фондів. Зокрема, виділили 50 тисяч гривень на меблі. Оформили ВПО.
Попросили город. Через дорогу їм знайшли, виорали. Але врешті ніхто так нічого і не посадив. Побули чотири місяці. А десь у середині липня раптово дізналися, що вони виїздять у Сумську область, Роменський район. Дзвонила односельцям, то хвалилася, що і там гарно прийняли. Пралку дали. Але що ж… Хай їм буде добре на новому місці. Вони ж покликали сюди і другу родину. Ульченки молодці. Скрізь лад понаводили. Видно, що збираються тут лишатися.
— Як люди доглядають за безкоштовним житлом?
— Все залежить від сімʼї. Якщо взяти першу родину, то вони після себе такий безлад лишили. Наші працівники два дні за ними ще прибирали. Причепами вивозили сміття. Старі меблі повикидали на вулицю. Ті там і погнили. Хоча могли б ще комусь згодитися.
— Боргів хоч не наробили?
— А ви звідки знаєте? – посміхається Ольга Михайлівна. – І за світло, і в магазині. Ми вже із старостою рукою махнули. Скинемося, скільки треба, заплатимо самі. Але через якийсь час скинули таки на картку. І, казали, в магазині теж перерахували.
— Друга ж родина – Ульченки – у них є в перспективі тут лишитися, – продовжує Горбатенко. – Стараються щось зробити, покращити. Розчищають, прибирають. Видно, що стараються.
— Чому все ж купуєте житло? В деяких громадах домовляються з господарями, щоб пускали пожити.
— У людей будинків не просимо. Якщо оце таке нароблять, хто крайнім лишиться? Староста? Кому треба, номер можемо дати. Але то вже хай між собою домовляються.
— Пуста хата після Філонів чекає на новоселів? Чи вже передумали приймати?
— Хочемо за зиму її трохи підремонтувати. Веранду перероблюємо, всередині шпалери підклеїти. Дрова є. Ми їх в сарайчик склали. Опалювати можна. Грубка є. Якщо комусь дуже потрібно буде, на зиму можна заселитися. Обіцяли навіть вікна поміняти.
— Будете тепер перебирати переселенцями?
—Люди ж не від хорошого життя їдуть. Аби не війна, всі б хотіли жити вдома.
Частину оренди компенсує держава
— ВПО (внутрішньо переміщені особи) мають право на низку пільг та компенсацій, – пояснює Тетяна Бондик, начальниця відділу ЦНАП Межівської селищної ради. – Зокрема, це грошова допомога від держави (2000 грн для дорослих та 3000 грн для дітей і людей з інвалідністю. Ці виплати призначаються найбільш вразливим категоріям. ), субсидії на оренду житла, компенсацію за пошкоджене майно через програму "єВідновлення".
Компенсація частини вартості оренди належить родинам, які витрачають на це понад 20% свого сукупного доходу. Для оформлення такої допомоги потрібно звернутись до органів Пенсійного Фонду України.
Власники житла, які безоплатно надають житло ВПО, можуть отримати компенсацію. Її розмір становить 450 гривень за кожну особу, яка проживає в приміщенні.
***
У Чернігівській області станом на 30 травня офіційно були зареєстровані понад 68 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Близько 27 тисяч – ВПО з інших регіонів України.
За даними Дніпропетровської ОВА, станом на жовтень 2025 року в області зареєстровано понад 460 000 внутрішньо переміщених осіб.
Джерело: "Вісник Ч", автори Марина Осіпова, Євген Хрипун
"Час Чернігівський" писав про таке:
- «Корюківський тушений гурок» визнано культурною спадщиною Чернігівщини
- Жінка с прикордоння годує покинутих 29 котів та 30 собак
- "Роздали штук 300 сендвічів": волонтери виїжджають на місця обстрілів, щоб годувати людей
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
