Дев’ять років без нових підключень до газу. Чому не у всіх селах на Чернігівщині є газ? Деякі не хотіли. А які хотіли, вели, але не довели.
«Брали кредити. Викидали печі і груби». Шабалинів надурили
— Питання наболіле, — усе ще сподівається на проведення газу Микола САЛЬНЮК, староста села Шабалинів Коропської громади. — У 2010 році люди за свої гроші провели в селі 37 кілометрів газопроводу. Брали кредити на 10 років, продавали корів. Створили кооператив. За проведення труби в селі до хат усі однаково по шість тисяч гривень складалися. 220 чоловік було в кооперативі, стільки домогосподарств Шабалинова захотіли провести газ. Крім того, кожен у себе вдома обводку робив (труба під газ у хаті), котли купляли, лічильники, плити газові нові. Десь по 15 тисяч ще пішло на все це переобладнання. Я й собі робив, знаю. Люди викидали печі, груби, щоб на газ переходити. У хатах котли поставили. Повірили, що буде той газ. А його немає до сьогоднішнього дня. А топити ж треба. По-новому робили грубки.
Від села до села розподільний (підвідний) газопровід не довго протягти — були б гроші. А держава не дала ні копійки. Незавершене будівництво. Губернатори міняються. Я двох просив: «Допоможіть». Село найбільше на Коропщині. Кругом усі села з газом: у Коропі є, Риботині, Жовтневому. Тільки до нас не довели. До Шабалинова мали б вести від Нехаївки. 12 кілометрів.
За ці 10 років я звертався до всіх українських президентів. Кожному листи писав, починаючи від Ющенка. Ніяких здвигів, віддписки тільки. В обладміністрації на прийомі був разів сто з цього приводу.
Допоміг реально тільки Анатолій Євлахов, бувший наш депутат ВР. Три роки тому виділив нам мільйон гривень на газ. Ми за ті гроші поставили шафну (газорозподільча установка перед селом) і провели 200 метрів газопроводу до села. Обіцяв ще. Якби ж він залишився депутатом. Але прийшов інший, ми його у вічі не бачили, пиши-не пиши. Від президентів хоч відповіді приходили.
Щоб провести нам газ, три роки тому треба було сім мільйонів гривень. Зараз ціна виросла. Перерахунок робити треба. Цим займається проєктний інститут. Як гроші будуть, воно швидко все йде.
—У громади просили?
— У нашій громаді грошей немає.
— Може, людям уже газу і не треба? На дрова переходять, пелети. Газ — дорого...
— Зараз газ для села краще, ніж дровами топити, — не згоден староста. — На сьогодні з дровами велика проблема. Їх не вистачає. Ліс є, а взяти не так просто. Офіційно виписати на всіх не вистачає.
* * *
— Ну хто сказав, що дровами дешевше? — дивується 67-річна Наталія Коваль. — Дивіться: причіп дров купила за шість тисяч гривень. Ясенових мені на зиму три причепи вистачить. 18 тисяч. Та плюс ще кожні два-три місяці купую балонний газ для плити. Щоб зарядити балон газом і привезти — від 800 до 1000 гривень. Коли як. Мені треба п’ять балонів на рік. Ото й дивіться, чи вигідно. А на газ ще й субсидія б була.
13 років тому великі гроші вклала, щоб був у мене той газ, — з досадою згадує Наталія Іванівна. — Усе чисто підготувала!
Уже й кредити повіддавали. Чоловік помер два роки назад, газу не дочекався. Забрала матір до себе. Вона теж собі газ вела, вклалася так само, як і всі. Конвектор куплений.
Сохачі пізніше за нас зайнялися проведенням. Знайшовся спонсор, провели. А нам — ні.
— Надурили нас на газі, — досі розстроєна Олександра ВАРАВА.
24 тисячі вклав. І ще чекає
76-річний Володимир ШАПОВАЛ з Шабалинова досі чекає газу.
— Не просто чекаю, він мені сниться! Ото б радість на старість була, — мріє Володимир Іванович. — А то тягаю ті дрова та попіл. У мене котел дров’яний.
13 років тому, щоб газ провести, узяв кредит. 18 тисяч гривень витратив, щоб котел нормальний, німецький, купити. Плитку нову білоруську взяв. Так вони поряд і стоять у коридорі. Газ до хати підвів. І ще шість тисяч у кооператив здав, щоб по селу труби поклали. Усього 24 тисячі. Отакі гроші, дуже немалі. Грубу викинути не встиг, і слава Богу. Уже зі спеціалістом домовився, щоб викинути і поставити новий котел. Але щось йому тоді помішало. І тут пертурбація почалась. Зараз дров’яний котел, водяне опалення. І грубка на всякий випадок є. Піч стоїть, хата чимала, місця вистачає. Буває, борщик варю. Сам на хазяйстві, жінка померла недавно, 40 днів відпоминали. Тепер газ тим більше потрібен.
Таких сіл 57!
Питання поставили Сергію САВЧЕНКУ, виконуючому обов’язки голови правління АТ «Чернігівгаз».
— Скільки сіл і селищ Чернігівщини ще не газифіковані?
— Станом на сьогоднішній день у Чернігівській області газифіковано 653 населені пункти, що становить 43% від загальної кількості.
Газифікація 57 населених пунктів не проведена через відсутність побудованих розподільних газопроводів.
Для газифікації Вертіївки (Ніжинського району) та села Гучин (Ріпкинської територіальної громади) в попередні роки було розроблено проєкти будівництва розподільних газопроводів та проведено роботи з будівництва газопроводів-вводів до будинків. Будівництво було призупинене через брак коштів.
— Чи будуть втілені проєкти побудови розподільних (підвідних) газопроводів до населених пунктів за кошти держави, громади або інвесторів?
— При наявності джерел фінансування.
— Яке село в області було підключене до газопостачання останнім часом? В якому році?
— Останні підключення до газопостачання населених пунктів відбулися у період з 2010 по 2015 роки. Це: селище Дмитрівка Дмитрівської селищної територіальної громади, села Пакуль та Якубівка Михайло-Коцюбинської селищної територіальної громади, село Олешня Добрянської селищної ТГ, Суличівка Ріпкинської ТГ.
* * *
У Чернігівській області 1509 населених пунктів. У трьох селах припинене газопостачання у зв’язку з початком бойових дій. Це Тимоновичі, Карповичі Семенівської громади і Мурав’ї Новгород-Сіверської.
Великий газопровід під селом є, а газу у Вертіївці немає
— Газова труба високого тиску проходить кілометрах у двох від села, — знає Сергій СЕРНОВЕЦЬ, житель Вертіївки. — А газу ми не дочекалися. Люди скинулися, стартова сума була по 350 гривень.
— Купували нові котли, плити?
— Масово ні. Приходили з кооперативу, казали, щоб здавали ще, — вестимуть газопровід далі. Дехто ще сім тисяч уклав, хтось навіть 14 тисяч (за двох). Бо газ люди дуже хотіли. Кредити брали. Я саме з роботи звільнився в Києві, дитина народилась, і ми більше не здавали. Так ті гроші в землі і залишились. На скільки коштів вистачило, стільки труби й поклали.
— Немає газорозподільчої станції, що забезпечила б підведення газу в село від тієї труби, — пояснив Олександр БОРОДАВКО, начальник житлово-комунального господарства Вертіївської сільської ради. — Вести з Ніжина і з ближніх сіл — нема потужності, щоб забезпечити Вертіївку. Слабкий тиск газу буде в Ніжині.
Остання була версія — вести газопровід з Носівщини. Це близько 25 кілометрів. Але дуже велика вартість.
— Чому Вертіївка залишилась без газу? — запитала Олександру ТЕСЛИК, яка багато років була головою Вертіївки.
— Я була в Лаврика з цього приводу, у Хоменка. У кожного губернатора.
Газопровід високого тиску прокладений давно по наших землях. Там труби в людський зріст. Вертіївка поряд, через дорогу. І є відводка для підключення села. У 90-х радгосп «Авангард» взявся за проведення газу, труби завезли, проєкти були. Тоді радянський союз розпався, радгосп труби продав, нічого не зробили. Під АГРС там місце відведене, є будиночок для газівників. Відведене місце для підключення до газопроводу Помари – Шостка – Ужгород.
У 2007-2008 роках кияни хотіли побудувати в нас завод листового скла. У першу чергу нове підприємство мало побудувати АГРС. Бо і завод не міг працювати без газу.
Ніжинська адміністрація (це за межами населеного пункту) надала 55 гектарів під будівництво. Частково паї повикупляли. Ще Хоменко був губернатором. Був проєкт, громадські слухання. Завод давав 700 робочих місць. З Ніжина б до нас іще на роботу їздили.
Приїжджали в район німці, п’яте покоління склоробів. Їм дуже сподобалося, що поруч залізниця, траса міжнародного значення.
Та ділянка, щоб побудувати завод, потребувала зміни цільового призначення із сільгосп на промисловість. Цільове призначення міняє область, повинно було бути безкоштовно. І на цьому затихло.
Я телефоную киянам, запитую: «Що там, як справи?» А мені відкрито кажуть: «За ту суму, що ми мали заплатити за зміну цільового призначення, ми б пів заводу побудували».
Зараз ті 55 гектарів використовують як сільгоспугіддя: сіють, садять. ГРС нам ніхто не поставив.
У 2015 році пройшли вибори. Змінилася влада. Наша об’єднана громада створилася найпершою. Прийшли гроші. Навесні 2016-го я зв’язалася з Аллою Яровою. А їм теж вигідно, щоб ми підключилися. Я, Тамара Момот, вчителька, і Григорій Клюско, голова кооперативу, поїхали на зустріч. Було засідання, спеціалісти зібралися. І знайшли такий варіант, що газ можна провести попід трасою Київ – москва, від Хотинівки.
У Мрині відкриють якусь задвижку, додадуть тиску. Казали: «Вертіївку підключимо, але більше ніяке село не потягнемо». Підключення мало відбутися на початку села, на московській трасі. Приїхали спеціалісти з «Чернігівгазу», з «Ніжингазу», на місці все людям пояснили. Але на проєкт від Хотинівки до Вертіївки треба було ще п’ять-сім мільйонів гривень. Потрібен був гарантійний лист від сільського голови, що будівництво того газопроводу оплатять. І нам би почали вести газ. Ми повернулися з цієї наради з юристом з «Чернігівгазу», і зразу в кабінет до сільського голови. На той час був Ігор Мороз. Він сказав: «Коли я балотувався, я в своїй програмі людям такого не обіцяв. Я обіцяв ставок, і я його зроблю». Зібралися збори, були люди за і проти. Одна кричала: «Я вже взяла кредит, виплатила його. Де газ?» Голова був незацікавлений — у нього опалення електричне. І людям радив електроопалення робити. Нам було відмовлено, ніякої угоди голова не підписав. І на тому все зупинилося. На ставок тоді пішло в цілому майже 10 мільйонів. Подивились би ви зараз на той ставок. Одних дерев на 300 з лишнім тисяч гривень посадили. Ніхто не поливав, вони й посохли. А бюджет громади становив на той час 35 мільйонів. І ще два мільйони було перевиконання. Рік закінчили з 37 мільйонами. Був би й газ і до газу. Але робили дороги.
По асфальту клали асфальт, а де були не асфальтовані вулички, так і залишились.
— 422 двори здали повну суму по сім тисяч гривень. Десь 100 — по три тисячі. Решта обіцяли доздати, коли буде газ. А Вертіївка так і залишилась негазифікованою, — підтвердив Григорій Клюско, все ще голова кооперативу, пенсіонер.
Авторка: Олена ГОБАНОВА. Фото надав Микола САЛЬНЮК
На фото: Володимир Шаповал з "новими" газовою плитою та газовим котлом, які так і не згодилися за 13 років
