60-річний Василь Река з Ніжина живе серед дерев. Каже, тепер вони — його справа, задоволення і відповідь на потреби часу. А ще — пам’ять. Про тих, кого вже нема. І про те, чим ми жили.
— Колись мав гектари полуниці. Чотири сорти, гарні врожаї, — згадує Василь. — Та цього року згорнув усе. Не маю сили. Залишив лише клаптик дружині у дворі. Дві доньки живуть в Канаді.
За полуницею треба доглядати, збирати, поливати.
— Саджанці полуниці в цьому році продав тисячами за кордон — у Польщу, Чехію. По 10 гривень за кущик. Було туди багато замовлень. Приїжджають і самі забирають. Хто купує і куди конкретно везуть, не кажуть. Бо перекупники. Ще частина кущів полуниці поїхала в Ічню й Прилуки — вже дорожче, по 15.
Але ягода — то для молодих. Василь з товаришем, 37-річним Віталієм Кисілем, тепер більше цікавляться деревами. І не простими.
«З характером»
— Садимо все, що витримує наші морози. Персики, сливи, груші. Але найбільше любимо рідкісні. Екзотику. Паперове дерево — брусонетію, коркове дерево, їстівні каштани.
Хурму чоловіки вчать зимувати в Ніжині. Василь показує деревце — другий рік у відкритому ґрунті. Сорт Вірджинський, родом із Північної Америки. Морозостійкий, солодкий.
— Привозять недобросовісні продавці саджанці. Кажуть, що то хурма. А виростає бук або граб. Бо листя схоже. Обманюють. Тому сам вирощую, щоб знати точно — воно наше, витривале.
Біля двору садівника росте шовковиця з понад тридцятьма щепами. Каже, ягоди розміром з сірниковий коробок.
— Сусідських дітей пригощаю. Не сварюся, коли й хто з перехожих перекусить. Кажу: їжте, навіть зелені, — посміхається чоловік.
Сад Василя Реки і Віталія Киселя як лабораторія. На кожному дереві — десятки щеп. Вивчають, які сорти витривалі, які смачні, а які хворіють і їх краще прибрати.
— Деякі дерева мають до 20 різних сортів на одному стовбурі. Щоб зберегти генетику. Щоб спробувати і вибрати найкраще.
Колоновидні дерева не люблю. Без постійного підживлення такі дерева марні. Краще висаджувати нормальні — вони більш витривалі.
— Чи обов’язково білити дерева?
— Так. Особливо хурму, шовковицю, кісточкові, горіхи. Бажано двічі: навесні чи взимку. Коли різкий перепад температур.
Спадок
— Люди хочуть посадити дерево на згадку про себе, — каже Віталій. — Минулого року приїхав до нас військовий з Києва. Сказав: їду на війну, але перед тим хочу посадити сад. Вибрав 15 саджанців їстівного каштана. Дворічних, по 700 гривень кожен.
Віталій Кисіль
— Взяв би більше, якби були в наявності. Такі історії запам’ятовуються, — додає Василь.
Свої дерева та кущі чоловіки продають також через інтернет. Передають перевізниками й за кордон. В Австрію, Німеччину, Чехію. Здебільшого замовляють українці, які виїхали. Хочуть знайомих смаків старовинних сортів груш і яблунь, зокрема Білого наливу, Симиренка.
— Після вторгнення замовлень за кордон утричі більше стало. Люди тужать. А дерево — це не просто їжа. Це спогад, коріння, тепло.
Саджанці коштують від 300 гривень. У горщиках, дворічні, трирічні. Ожину безколючу розбирають по 500-700 гривень. Малини теж маємо гарні сорти, по кілограму з куща в сезон збираємо. А ще лохина, аронія (горобина чорноплідна), виноград, гібриди слив з аличею.
— Ми не женемося за заробітком. Робимо для душі та для майбутнього. Досліджуємо ріст дерев і кущів у різних ґрунтах. Маємо ділянки у Хвилівці (пісок), у Березанці (чорнозем), біля дому. Хочемо, щоб дерево прижилось будь-де.
Сад на місці обстрілів
— Наші дерева вже третій рік ростуть біля школи в Новому Бикові. Село було в окупації, земля — вся ракетами перерита, — згадує Василь. — На тому місці посадили з учнями алею дерев. Прижилися. Тридцять відсотків уже на другий рік дали врожай.
Та прийшла біда і до нас. У 2022-му згоріла наша стара оранжерея. На сто квадратів. Там багато чого екзотичного росло. Лимони по кілограму, лавр, гранати, інжир, апельсини, авокадо — усе вигоріло.
— Причина пожежі?
— Загорілася сажа в трубі печі. Та не печалимося. Будуємо нову. Ще більшу. Бо це — життя, — каже Віталій.
— Цієї весни було кілька заморозків. Померзла полуниця. Порадьте читачам «Вісника», як вберегти?
— Поливати до і під час заморозків, — радить Василь. — Або бризкати водою з цукром — дві ложки на відро. Цукор — природний антифриз.
— Не покривайте агроволокном, — каже Віталій Кисіль. — Волога конденсується, і ягода ще більше мерзне.
На прощання Василь каже:
— Людина приходить і йде. А дерево росте. І дає плоди.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У родини із Чернігівщини 12 гектарів спаржі. Шукають працівників
- Хто п’є, той і чистить: щодня — до криниці з візочком і Мордою
- Тетяна Тимченко буряк, моркву, редис та чорнушку сіє «між дощечку»
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
