Неділя, 15 грудня. 62-річний Володимир МОРОЗОВ із селища Макошине на Менщині робить манікюр кобилі Ласуні.
— Передні копита ростуть швидше. Тож приходжу з ножицями до Ласуні раз у два-три місяці. Підстригаю передні копита, — пояснює чоловік. — Задні рідше. Краще процедуру робити у вологу погоду чи росу, копито розмокає і легше зрізається.
Іноді односельці просять Морозова зробити манікюр і їхнім коням та коровам.
— Такі ножиці дефіцитні. Мало в кого є в селищі. Раніше у ветеринарів були. А тепер навряд такі самі купити можна. Мені теж їх подарували.
Обрізка копит коням необхідна. Є коні, що самі собі копита доглядають. Зчісують так, що обрізати нічого не треба.
— Буває, Ласуня наступить копитом на чобіт — нігті сині потім. Тож, коли веду, стараюся трохи дистанцію тримати.
На зиму Володимир змінює Ласуні й «зачіску» на хвості.
— Десь пів метра відрізаю. Бо коли стоїть взимку, наступає собі на хвоста. До літа волос відростає. У теплу пору року хвіст не стрижу. Щоб було чим відганяти мух та оводнів. Гриву не чіпаю.
Ласуні 10 років, безпородна. Важить 600 кілограмів.
— Виростив з маленької. Онуки так назвали, я й погодився. 10 років — то насправді небагато. Моя кобила в самому розквіті сил. Коні живуть до 30 років, — уточнює чоловік. — Попередня Жанна прожила з нами 22 роки.
Дітей у Ласуні не було.
— Не просить. Та й жеребців поряд немає. Раніше в сусіднє село Куковичі їздив, — зажурений Володимир Олексійович. — Голольоду не боїться. Мчить, що куля. Особливо, коли довгий час постоїть.
Ласуня не підкована. Ковалів немає ні в нас у селі, ні в сусідніх. Був якось, щоправда, один. Сидів на зоні (у Макошиному є колонія). Із Закарпатської області. Але він тільки в зоні їхнього коня підковував.
Ласуня часто їздить з господарем у центр громади.
— До Мени з Ласунею доїжджаємо за 55 хвилин. Я на возику. Трасою це близько 11 кілометрів. Коли випадає багато снігу, запрягаю в сани.
Володимир Морозов працює охоронником на комбікормовому заводі.
— Коні не бояться холоду чи морозу. Найстрашніше для них — протяг і голод, — каже господар. — Тож щодня Ласуні даю по два кілограми вівса, кукурудзи. Полюбляє буряк і гарбуз. Соломи не даю. За зиму тонни три сіна з’їдає.
Літом платимо за луг. Маємо в селищі 50 гектарів в оренді. У селищній раді підрахували. Вартість оренди ділять на кількість тварин, які там пасуться: корів, коней, овець. Так, за Ласуню виходило в цьому році 140 гривень. За рік.
Заміняти Ласуню китайським тракторцем Володимир Олексійович не думає.
— Город 20 соток оре чи обгортає за годину. Тракторець он стоїть. А Ласуня гарно зі своєю роботою справляється, — впевнений хазяїн. — Та й син не дозволяє продавати. Їздить з нею на полювання та на природу відпочити.
А ще у 2023 році Ласуня на Старий Новий рік возила макошинців щедрувати. Нинішнього року щедрувальники їздили на автівці. Бо був сильний мороз. Нащедрували тоді понад 44 тисячі гривень. Усі віддали на потреби ЗСУ.
— Років три тому на нашому кутку у дворах було 46 коней. А зараз лише четверо. Скоро вже будемо в зоопарк їздити, аби на них глянути, — посміхається Світлана ПОПОК, староста Макошинського старостинського округу. Пригадує розмову з сином. — Поїхали в Мену в зоопарк. Заходимо, показую тварин: «Ось тигр». «Та бачю», — відповідає тихенько малий. «Ось лев». «Та бачю». «Ось мавпочки». «Та бачю. Ма-а-а-а-а-амо, он коники», — зрадів малий. Не відходив від нього. Хоча кінь у нас був, і він його щодня бачив. Але саме коню дитина і зраділа найбільше в зоопарку.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Колишній мер великого міста доглядає за садом, тримає бджіл, обробляє 15 соток городу
- Ніна Макаренко картоплю копає двічі на рік
- Жінка з Чернігівщини тримає качок-ваговиків
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
