На Чернігівщині в мальовничій місцевості зростає популяція благородних оленів. Завдяки зусиллям мисливсько-рибальського господарства «Єгер», олені, які є окрасою місцевих лісів, отримали тут не лише новий дім, але й можливість відновлення популяції.
Минулого року 165 тварин привезли до мисливсько-рибальського господарства «Єгер» в село Івангород з оленячої ферми на Сумщині. За рік тварини прижились і дали приплід.
У минулому році завезли цих оленів, у цьому році була випущена пробна партія оленів у дику природу. Вони добре тримаються біля цих оленів. Бачать, що їхні родичі живуть добре і нікуди не тікають звідси. Самки дали приплід близько 70%, вони добре прижилися, набрали вагу, виросли. Олені, які народилися тут – підуть у дику природу, в Івангородський ліс. Будуть збільшувати популяцію тварин, які тут є, - каже Дмитро РУСАНОВ, оленяр.
Дмитро РУСАНОВ
Мисливсько-рибальське господарство «Єгер» існує близько 20 років. Одним з засновників є уродженець села Івангород Михайло Рева. Мисливство було його захопленням з дитинства. Пан Михайло розповідає:
Нашому господарству вже 20 років буде у наступному році. Я народився у цьому селі, Івангороді, і ми мисливці, як то кажуть, з діда-прадіда. З дідами своїми полювали, з місцевими мисливцями. І коли постала можливість створити своє приватне господарство, ми спробували. Вважаю, у нас вийшло. У нас цікава мозаїчна територія: і ліси, і болота, і Остер починається… З давніх віків наша територія була цікава для мисливців
Михайло РЕВА
Проте підтримувати діяльність господарства було непросто від початку. До появи МРП «Єгер» кількість мисливських тварин на Ічнянщині була критично малою через неналежне господарювання в угіддях, браконьєрство і недостатнє фінансування. Та вже за 5 років роботи підприємства чисельність тварин та привабливість угідь значно зросли завдяки ретельній роботі команди господарства та місцевих первинних організацій. Навіть з початком війни «Єгер» не залишив розпочатої роботи і продовжує розводити диких тварин в лісах.
Нашого співрозмовника пана Михайла давно вже приваблює не саме полювання, а відтворення популяцій, які майже зникли, жива природа та спів гончаків серед лісу. В планах є розведення сірої куріпки, фазана, та зайця-біляка.
Загалом в користуванні МРП «Єгер» понад 24 тисяч гектар мисливських угідь. Господарська частина знаходиться на хуторі Деркачів в Івангороді. На цьому хуторі колись жила родина пана Михайла – зокрема дід-мисливець який і виховав у ньому повагу і любов до природи. Як розказує пан Михайло, з часом хутір спорожнів і занепав і йому було боляче бачити завалену сміттям територію та похилені хати, і він вирішив почати відновлення родинної спадщини і за 20 років крок за кроком багато чого вдалося. Покинуті хати були відновлені а на сусідніх ділянках розмістили господарські будівлі: тут розміщуються вольєри для диких тварин та мисливських собак, конюшня та зберігається підкорм та солонці для підгодівлі лісових тварин взимку. Було розчищено занедбаний старий ставок для водоплавних птахів. Тепер це улюблене місце відпочинку на вихідних для нього, його родини та друзів, адже пан Михайло веде свою підприємницьку діяльність в Києві.
Нажаль, занепад хуторів, зокрема на Чернігівщині, є поширеною проблемою. Колись це були невеличкі поселення на відстані від центру села, але через відтік населення, відсутність доріг та базової інфраструктури люди залишають свої ділянки. Прикладом є інший хутір в Івангороді – Півників. І його відновлення теж могло б сприяти збереженню культурних традицій, зв’язку з землею та розвитку громади.
Закинутий хутор Півників, с. Івангород
Це лише один з прикладів, як приватна ініціатива може підтримувати місцеву громаду, зберігаючи при цьому екологічну рівновагу. Але активною є і підтримка місцевих мешканців у цей непростий час. Частина доходу від бізнесу йде на допомогу ЗСУ. За спонсорської фінансової підтримки МРП «Єгер», місцевих аграрних підприємств та небайдужих членів громади було відремонтовано сільський дитячий садок, шкільний спортзал, налагоджене автобусне сполучення з районним центром та створено дитячу футбольну команду.
Пару років назад підійшов до мене наш місцевий батюшка і говорить: «Є проблема з дітками, треба щось придумувати, бо війна, депресія страшна. Не хочуть вчитися, є моменти, що більше ходять у місцевий генделик, треба чимось їх зайняти». Я погодився повністю. Почали з малого, організували команду івангородську, - каже Михвйло РЕВА.
19-го жовтня в Івангороді якраз відбувся футбольний турнір місцевих команд.
Ось що каже спортивний тренер Микола КЛЮС:
Турнір має назву «Золота осінь». Він присвячується ЗСУ, цим турніром закінчується футбольний сезон 2024 року у селі Івангород. У нашому селі створена дитяча команда, вона має назву «Чаєнятка», команда юнаків – «Чаєнята» та основна команда, яка брала участь у чемпіонаті Борзнянської ОТГ, «Чайка» і є ще четверта команда, це ветерани, вони має назву «Патріот".
Микола КЛЮС
Проте в якості спортивного дозвілля не лише футболом вдалося зацікавити громаду. Пан Микола продовжує:
Тут працюю у якості тренера з футболу, але всі інші види спорту ми не залишаємо поза увагою. Ми провели за рік змагання з міні-футболу, футболу, шашок, волейболу, у нас були змагання серед дівчат, також з футболу.
Окрім іншого, зараз відновлюється старовинна церква в Івангороді, якає є важливим історико-культурним об’єктом, проте зазнала значних руйнувань за часів СРСР.
Храм Святого Духа, с. Івангород
Наразі – закінчують розписувати храм всередині.
Головний художник Любомир ЖАДАН каже: сюжети пишуться по усталеному канону, але місця для творчості вистачає.
В основному сюжети пишуться по благословенню Владики. І радимось зі священником, як він бачить, де він бачить ту чи іншу ікону. Ну, і якщо храм був колись розписаний, то може є архівні дані, де була та чи інша ікона. І, наприклад, якщо це храм Святого Духа, то на іконостасі пишеться ікона, по якій люди розуміють, на честь якої події чи святого храм освячений.
Тож благородні олені не єдина перлина Івангородщини. Завдяки небайдужим людям, які можуть бути рушійною силою позитивних змін, село тримається, розвивається, навчає дітей, долає складнощі війни та вірить у перемогу.
Фото Марини Стрижак.
Час Чернігівський писав про таке:
