Багато говорять, пишуть і знімають про спротив на Ріпкинщині, у Бобровиці, Городні, Бахмачі і Корюківці. А історія спротиву Сновщини досі виглядає таємничо-туманно. Усі знають, що брали в полон мера міста Олександра Медведьова. Кидали в машини з боєприпасами горючі суміші. Є жертви. Але відкрито про це розповідати поки що ніхто не хоче. Може, тому що поруч російський кордон, села обстрілюють, літають дрони?
«Ніхто не думав, що Микола піде лаятися»
Микола Самойленко того дня заїхав до кумів у Займище. Коли поверталися до Сновська, у Малому Щимелі (це колишнє село, зараз околиця Займища) назустріч трапилась російська колона.
51-річний на той час Микола Самойленко — корінний житель Сновська. Залізничник, працював електромеханіком першої групи району електропостачання станції Сновськ Конотопської дистанції електропостачання регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». На залізниці з 1988 року. Одружений, є дорослий син, живуть у Сновську.
— 1 березня через Великий Щимель ішли ворожі війська. Ми рахували, скільки там техніки: «Градів», танків, БТРів. 322 машини проїхали, а в 323-ю щось кинули. Я чув два хлопки і пішов димок. Росіяни зразу зупинилися. Стали стріляти в бік Займища. А люди, які заїхали того дня в Займище, поверталися до Сновська, — пригадує Борис ДОБРОДІЙ, староста Великого Щимеля. Виконує обов’язки і старости Займища Андрія Ларченка, який зараз у ЗСУ. — Росіяни нікого не пускали. Той чоловік вийшов з машини, і до них. Орки почали стріляти в повітря. А він ішов. Тоді вистрілили по ногах. Мій друг, якого зараз у селі немає, став свідком цього.
— Росіяни поряд з нашою хатою вбили чоловіка. На машині він приїхав не один. Їхали з боку Займища, військова колона саме зупинилась. Чоловік ішов до них, може, ругатися, може, переконати, щоб назад їхали. Коли вже розвернувся йти, йому вслід вистрілили, попали по ногах, — підтверджує 66-річний Микола КОНДРАТЕНКО із Займища.
— О восьмій ранку 1 березня чоловік пішов на роботу, і я його більше не бачила, — не хоче згадувати трагедію Наталія, дружина Миколи Самойленка. — Виходили на чергування, воно закінчилося б о 20.00.
У машині з Миколою були ще два чоловіки з роботи. Вони й повезли тяжко пораненого до лікарні в Сновськ. Довезли ще живим. Його навіть оперували.
— Помер на операційному столі?
— Після, — уточнює дружина. — Усе марно, операція... Йому перебили важливу судину на нозі.
Співробітники залізничної електростанції розповіли:
— Микола діяв на емоціях. Росіяни злякалися і застрелили.
Микола був дуже злий на них, вийшов з машини і пішов назустріч. Що говорив, інші чоловіки не чули, бо залишилися біля свого авта на узбіччі дороги. Але уявити можна, як відреагував на окупантів. Росіяни теж були розлючені, їхню техніку підбили. Усе сталося секундою. Ніхто не думав, що Микола піде до них лаятися. Телефон швидкої, «103», не працював.
Тікали на віджатій «Ниві», їх свої ж і постріляли
— Мій знайомий тут зупинився, і підбиті росіяни в нього забрали автомобіль «Нива», — продовжує Борис Добродій. — Але його самого не тронули. І він бачив, як того чоловіка поранили. Машину йому пообіцяли віддати, але обдурили. Потім, коли його «Нивою» кацапи поїхали наздоганяти своїх, то свої їх же і постріляли. П’ятеро сіло, а один тільки вийшов. Решту повитягали.
Нам повідомили, що машина розстріляна, і ми вранці поїхали за нею. Колеса міняли. Був Андрій, староста Займища, допоміг витягти «Ниву» з болота. І російські МТЛБ та БМП там були. Неробочі. Але цілі, на ходу. Андрій зі своїм кумом їх відігнали і заховали. А коли орки відступили, передали нашим ЗСУ.
Микола Кондратенко відбудовує хату на краю села Займище. Цей відокремлений куток досі називають Малий Щимель, хоча такого села вже немає. А на початку березня 2022-го росіяни ледь не знищили і хутір Малий Щимлик, як називають його місцеві.
— Їхали і стріляли по хатах. Наш будинок знищили повністю. Нічого тут не лишилося, крім однієї стіни, — проходимо всередину. У хаті пахне свіжим деревом, натоплено. У вітальні гора будівельного мотлоху. — Ось що після обстрілу було, — показує фото розбитого будинка на телефоні. Без даху, розвалені стіни. — Дякувати сусідам, допомогли стіни звести. І грошима скинулися. Меблі подарували, бо наше все згоріло. Одяг. А влада тільки обіцяє. Рік газ підключити не можу.
Микола Кондратенко відбудовує хату
Це будинок батьків дружини. Вони померли, хату їй відписали. Ми самі з Гончарівського. Дружина тут п’ять років жила, паралізовану матір доглядала. А я з 2014 по 2019 роки був в АТО. Звільнений за станом здоров’я. 24 лютого, коли почалося вторгнення, якраз було дев’ять днів по тещі.
Я розумію: кацапів тоді треба було товкти. Але навіщо в населеному пункті? Його могли взагалі знищити.
СБУ шукало і говорило з людиною, яка підбила машину з колони. Є багато таких речей… Попи зі Сновська їздили ввечері у Великий Щимель на перемовини з росіянами.
Колону 28 лютого зупинили у Великому Щимелі. Цю колону наші чекали за Березною, щоб у полі розбити. А її взяли і повели на Дирчин через Нові Млини. Проводжатий знайшовся. Підозра є хто, але я немісцевий, стверджувати не можу. Люди бачили.
Отут біли нашого двору, у кінці села, був убитий кацапський водій машини, що везла боєприпаси. Наші підстрелили. А потім ту машину, «Урал» з вибухівкою, тут підпалили. Почало розриватися, летіти в різні боки. Росіяни трухнули, розвернули колону, пішли з Великого Щимеля до нас і давай обстрілювати людські будинки. Коли дійшли сюди до стовпа, одним вистрілом з танка влупили по нашій хаті. Снаряд пройшов наскрізь і полетів отуди. А ми в хаті були: дружина — у спальні, її сестра — отут у вітальні. Просто над нею в стіну влучили.
Нас усіх завалило.
— Як вибралися?
— Якось. У середині горіло, — пригадує Микола Андрійович. — Почали все гасити. Колона йшла далі. У Галки ноги були побиті. Дружину Наташу відкачували, їй погано стало. Ми слідчим віддали номери кацапської машини.
У Гончарівському наш будинок розбили трохи пізніше, 13 квітня прилетіло.
Зараз живемо тут, а куди подітися.
Моя дружина, і ще кілька людей добилися, щоб хоча б акти поробили. А то влада вже доповіла, що в нас усе нормально, ніхто не постраждав.
Сусіди так само свій будинок самі відбудували і заселилися.
Авторка: Олена ГОБАНОВА, "Вісник Ч", фото автора
