Микола з дружиною та двома синами мешкав у цьому гуртожитку, який у березні зруйнували російські загарбники. Родина лишилася без житла. Деякі домашні речі вдалося врятувати, але багато чого втрачено. Сюди Микола з родиною приходить ледь не щодня.
"В общежитії прожив з 1986 року після Чорнобильської аварії з армії прийшов, устроївся на роботу дали общежитіє і всю жизнь прожив", - каже чернігівець Микола Лейко.
З самого початку війни родина Лейко разом з десятками містян переховувалася у бомбосховищі. Після втрати житла вимушені були тут і лишитися у темряві і холоді. Але на життя родина не скаржиться, лише хоче скоріш вийти на поверхню. Сім'я вдячна всім, хто допомагав - їжею, речами, генератором та добрим словом.
"Харчі є. Готуємо на вогнищі. Ми не голодні, у нас все є. Хочеться перебратися там, де тепло і світло", - розповідає Людмила Лейко.
А днями родині Лейко запропонували житло в гутрожитку училища побутового обслуговування. Про складну ситуацію в якій опинилася сім'я з дітьми дізналися в Чернігівській обласній військовій адміністрації і надали допомогу.
"Є певна частина кімнат, яка заброньована ОВА у студентських гуртожитках серед ПТУ. Це невелика кількість, але певну частину людей, які будуть звертатися ми зможемо розміщувати", - повідомила Жанна Шерстюк, заступниця начальника Чернігівської ОВА.
Людмила та Микола прийшли оглянути умови в гуртожитку. Кажуть, все влаштувало, а тому нарешті переїдуть з дітьми у світлу та теплу кімнату.
"Визначилися, вибрали кімнату. після бункера важко там темно, холодно 11-12 градусів. 0.52-0.55 тут все по іншому наче вийшов у другий світ", - повідомили Людмила та Микола.
Попри втрату житла і життєві складнощі родина Лейко планує залишатися в Чернігові та будує плани на майбутнє, яке обов'язково для України буде мирним та щасливим.
"Мені треба дітей учить, надо подимать для життя куда мені їхать, роботу надо шукать", - каже Микола Лейко.
