У будинку реставраторка ляльок Наталії ШУРДИ в Михайло-Коцюбинському обладнана під майстерню кімната. Таке в Наталії хобі — рятувати ляльок.
— Які ляльки гарні! Це вам таких присилають на реставрацію?
— Ні. Присилають отакі, — Наталія бере з поличок шафи маленькі руки, тулуби, голови. Розбиті обличчя. — Оце лялька десь 10-20-х років минулого сторіччя. Мене попросили зробити з неї українку, — крутить у руках нову на вигляд «модельку» Наталія. — Шила одяг з вінтажних старовинних тканин. Вишивала. Чоботи шкіряні зробила.
Інша лялька, 10-х років, зроблена з композиту. Це суміш матеріалів. Голова порцелянова. Руки дерев’яні. Було повністю розбите обличчя. Зашпакльовувала, фарбувала.
Наталія не просто клеїть частини ляльок. А може виліпити втрачену кінцівку.
— Матеріали — композит, пап’є-маше, суміш з тирси, целулоїд.
Ляльки лякають своєю натуральністю. У багатьох навіть зуби є. Дивляться, не моргаючи, просто в душу своїми скляними очима.
— Оцю прислали на реставрацію з Харкова. Коштує від 10 до 15 тисяч. Важливо, хто виробник, які роки.
Якщо клієнт віддає мені ляльку, то він уже знає, що це буде недешево. Оця лялька, з костюмом від мене і реставрацією, коштувала п’ять тисяч.
Матеріали я знаходжу по ходу життя. В інтернеті, на аукціонах, на ОЛХ, у фейсбуку. Бачу, що воно мені може знадобитися в майбутньому, і купую. Потім просто йду і вибираю в себе, що треба.
Усе це в майстрині в пакетах, тюках, сумках, валізах.
Є правила розпису і реставрації антикварних ляльок. Дуже цікавий процес. Я 12 років це вивчала, — каже Наталія. — Сама. Почала займатися цим, як вийшла заміж у Михайло-Коцюбинське. Природа, тиша. Прийшло натхнення.
А ще я купую їх для себе, — Наталія показує будиночок порцелянових ляльок у кутку. — На сайті eBay такі від 50 євро. Полюєш за ними, дивишся, де дешевше.
У будиночку чотири поверхи. Кожна лялькова квартира мебльована. Меблі, посуд, усе начиння маленьких кімнат мініатюрне. Або куплене, або майстриня зробила сама.
З шифоньєра на мене дивиться моторошний пупс.
— Симпатяга… — боюся образити хазяйку.
— Десь 40-ві роки минулого сторіччя. Він з целулоїду. Німецький, виробник Schildkrot. Я реставрувала йому ногу. Не було двох шматків. З целулоїду роблять кульки для пінг-понгу. Але я брала з ляльки-донора. Розчиняла в ацетоні і ліпила.
У деяких старих ляльок вираз обличчя здається зловісним. Одна була, як Чакі — американська лялька з дивною посмішкою і злостивим поглядом. Замовляли реставрувати їй ноги. І трохи обличчя підфарбувати.
— Старі ляльки — часті персонажі фільмів жахів. А чи не було у вас такої ляльки?
— Була. Я купувала її для себе. Відреставрувала. А коли побачила, що щось не те, то виставила на продаж. Хоча на вигляд вона була мила. Стара німецька будуарна лялька. Типове лице. З перукою. Без ніг, як подушка.
Уночі було шкряботіння. Почалося саме після того, як я її принесла додому. Відчуття чиєїсь присутності. Дитина погано спала, кричала, плакала. Потім, коли віднесла ляльку на роботу, усе припинилося.
Я її продала. Людей попередила, що лялька «з цікавинкою». Вони були не проти.
Було і ще. Купила я ляльку. З тирси, — продовжує Наталія. — Розпакувала. Запах — наче мишами чи котами. Різкий і неприємний, залежаний. Думаю, чим же його вивести. І чи виведеш? Моя дитина покрутилася поряд, не чіпала її. Віднесли ту ляльку в комору. А посеред ночі донька почала вищати! Це було якраз перед Страсною п’ятницею. І я зрозуміла, що з лялькою щось не те. Мені сказали: «Спали її!» Оце йду з лялькою, тримаю її за ногу. Сусіди картоплю садять. А я прямую палити ляльку за город, у рівчак.
— Не шкода? Дорого коштувала?
— 600 гривень. Палю я ту ляльку, палю, а вона не хоче горіти. Давай молитву читати над нею. І тоді вона як спалахне! Отак: «Вж-жух!» Аж засвистіло. І як пішло палати-горіти!
Тепер я дуже вибірково ставлюся до ляльок. Якщо подивилась на фотографію і відчула щось не те — така легенька відраза, — усе, не можна брати. Погану енергетику відчуваєш навіть через фотографію. І вдома, звичайно, я ще й «чищу» їх.
— А до «пані будуарної» відрази ж не було?
— Вона була. Але я не звернула увагу. Думала: нічого, мине. А оце моя, можна сказати, перша лялька. Велика, 60 сантиметрів, — Наталія витягує ляльку з дівочим обличчям з кутка. Лялькова дівчинка починає рухати очима в різні боки і моргати…
— Як це? — дивуюся.
— Фліртуючі очі. Там грузило є, тому очі ніби самі моргають. Вона була така, я її не реставрувала. Купила для себе.
Вона оберіг. Наш дім понад трасою. Якось о третій ночі до нас просто у двір на великій швидкості заїхав позашляховик. І його дивом зупинила вишня. Розтрощив нам паркан, заїхав на стовбур. Не постраждав ні водій, ні наша хата. А міг влетіти просто у вікно. Але біля нього стояла оця лялька. Летіли навіть колоди, вони лежали під парканом. І нічого у вікно не влучило, нічого не розбилось. Усі тоді дивувалися, що ніхто не постраждав.
І то не раз. Ще було, що колесо з великої машини відвалилося, проскакало повз нас.
Машина легкова летіла. У нас там якраз поворот. Не зачепила. Я думаю, нас оберігає та лялька.
У музеї, де Наталія працює хранителькою фондів, для ляльок відведена окрема зала.
Різні пупси минулого сторіччя, гумові Карлсони та гноми, ляльки-моргайки. Найрізноманітніші ведмеді та зайці. Губна гармошка. Пташки, що клюють зерно, якщо посмикати. Машинки, триколісні велосипедики. Дерев’яний коник-качалка. Годинник з зозулею. Яка, звичайно, уже не кує.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Майстриня робить мотанки-травниці. Їх кладуть біля подушки, щоб у кімнаті приємно пахло
- «День Барбі і Кена»: як відома лялька збирала донати для ЗСУ
- Ляльки-гноми і смаколики: у громаді на аукціоні збирали гроші для ЗСУ
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
