Світлана БИСТРЕВСЬКА з Городні 12 років тому народила трійню. У Світлани вже був на той час син Олег від першого шлюбу та трирічна Даша від другого. З дітьми та чоловіком, батьком дівчат, жили на дачі. Місцева влада обіцяла допомогти з житлом.
Зараз родина мешкає в невеликому будинку в Городні.
— Мама на стадіоні, — зустрічають у веранді русяві близнючки Катя і Настя, схожі як дві краплі води. — Щоранку туди займатися ходить.
Третя з трійні Маша — блондинка, трошки нижча за сестер.
Аж доки розпитували — і хазяйка у двір.
«Даша — бух! Бух!»
— Дачний кооператив «Черемошне» — кілометрів за два від Городні. Дороги не чистили, добиратися важко. До міста автобуси не ходили, — згадує Світлана. — Дашу в садочок узимку на санках возив 14-річний Олег. Сам у школу біжить і її везе. Вставав о пів на сьому. Доки доставить, вона мокра вся. Вихователі до неї: «Що сталося?» Каже: «Даша — бух! Даша — бух!». Олег поспішає, сам падає, санки перевертаються. Психує: «Знову мені Дашу тягти».
Син зараз працює в поліції в Чернігові. Торік одружився. Дітей не хоче: «Дай від трійні відійти».
Лікарки натисли — знайшлося житло
— Народила 26 червня. Узимку на дачі діти сильно захворіли. Даша з садочка хворобу принесла. Немовлята недоношені, слабенькі. У Маші і Насті бронхіт, у Катьки пневмонія.
Олена Голубовська, сімейна лікарка, забрала дітей до лікарні. Звернулась до Тетяни Ходико, завідувачки дитячого відділенням: «Треба щось робити».
— Ми й самі звертались до громади, щоб допомогли з житлом у Городні. Обіцяли. А як лікарки натисли — житло знайшлося. Вони вдвох пішли до Андрія Богдана, мера Городні.
Це власність міської ради, і ми тут на квартирі. Третину будинку займають інші люди.
За квартиру беруть 50 гривень. Плюс за воду і за сміття — усього десь 300 гривень.
Але за газ минулого місяця нарахували майже три тисячі. І за електрику — півтори. Бойлер накручує. Субсидії дали 2200. І своїх дві вісімсот додала.
Минулого року субсидії вистачало. Давали більше, 3200 гривень.
Чоловіка нема. Треба наймати
Сергій, батько дівчат, помер п’ять років тому. Хоч був молодший за Світлану на три роки.
— Інсульт, — зітхає жінка. — Забрали до лікарні і через тиждень не стало. Сергій добре допомагав. Хоч і випивав.
Тепер з чоловіків удома тільки кіт Бублик. З Бубликом носяться всі.
— Розетка в мене відгонить горілим, — теж погладила кота Світлана. — Бойлер вмикаю в іншу, через подовжувач. Пішла в ЖЕК, попросила: «Зробіть». У четвер заяву написала, а досі ніхто не прийшов. У понеділок знову піду. А не дай Боже...
Ванну тільки цього року встановили. Туалет — на вулиці. Купили біовідро. Зі спеціальною кришкою, запаху менше, ніж від унітаза.
— Бойлер ще чоловік поставив, 12 років тому.
Опалюють хату газом.
— І груба є. Так зроблена, що всі чотири кімнати гріла б. Але там щось обвалилося. Щоб була якась допомога по чоловічій лінії, треба наймати. Чоловіки, як не собі, то як роблять? Доки стоїш над ним, робота йде. Ледь відвернулася і… Ой!
Рожева спальня
У спальні — два новенькі двоповерхові ліжка. Для трійнят і 15-річної Даші. На стінах — картинки, невеликі панно, фото в рамці. На бильцях ліжечок — рожеві шапочки з вушками. Пухнасті іграшки, сумочки. Рожеві покривала на ліжках, шпалери з рожевим візерунком. Світло з вікна — через рожевий тюль. Спальня виглядає дуже дівчачою.
— Ліжка купила за допомогу від іноземної громади, — стала на вході до дитячої Світлана. — Давали безробітним через біржу праці. Упродовж трьох місяців по 3600 гривень. Я гроші збирала. З дитячих ліжечок дівчата виросли. На сімейній раді вирішили міняти. Замовляла у Сновську. І ще три столи.
Дівчата в рожевому домашньому одязі.
— Люблять в однаковому ходити?
— Ні. Але багато речей купляю всім трьом одночасно, і вони подібні. Одягом міняються, але в кожної свій.
Не видно ні розкиданих, ні навалених на стільцях речей. Порядок.
Жили в Іспанії
— Дівчата до війни гостювали в іспанських сім’ях як діти з багатодітних родин. Даша почала їздити з семи років. Настя і Катя у 2020-му вперше поїхали.
— І новий 2022 рік там зустрічали, — згадують дівчата. У родині Карлоса. Повернулися додому в січні, а в лютому війна почалася.
І цей Карлос допоміг нам. Виїжджали 1 квітня через Білорусь. Уже танки російські виходили. Якби знала, що вдома буде більш-менш спокійно, залишилися б.
Волонтери довезли нас з дівчатами до польського кордону. Передали іншим волонтерам. Доки не зустріли іспанці. Прийняла 60-річна пара. Жили в їхній квартирі п’ять місяців. Потім вони запитали: «А можна, Маша до нас їздитиме?» Дуже їм сподобалася. Їхні діти дорослі. І Маша вже до них чотири рази їздила: дві зими і два літа.
Дівчата нормально говорять іспанською. Там ходили до школи.
Тепер знову навчаються в Городні. На онлайн-уроках сидять з телефонів. Ні комп’ютерів, ні ноутбуків нема.
— Харчування в школі безплатне. Гроші ні на що здавати не треба, — радіє мати.
Настю і Катю плутають навіть учителі.
— Історик викликає так: «Катя-Настя — до дошки», — сміється Настя.
У 50 — медаль і пенсія
До пенсії Світлана стояла на біржі, потім плела сітки для військових, від центру зайнятості. І отримувала за це шість тисяч гривень.
Вийшла на пенсію в 50 за віком, як багатодітна мати.
— Пенсіонерам біржа не платить. Отримую 3200 пенсії. І допомогу на всіх дітей — близько 11 тисяч гривень. Плюс по втраті годувальника — три з половиною.
Світлана виймає з ящика коробочку, звідти дістає медаль — нагрудний знак «Мати-героїня». Отримала в травні минулого року.
— Носите?
— Куди її надягати? Я весь час удома.
Палки дорогі, пішла так
— Після останніх пологів я дуже набрала вагу, — розповідає. — Завжди була середньої комплекції. А після трійні живіт виріс, гормональний збій пішов. Почалися проблеми зі здоров’ям. Тиск — 180 і вище. Лежала в лікарнях. Радили: «Спробуйте схуднути».
І от на пенсії вирішила серйозно зайнятися здоров’ям. Мені ще дітей підіймати.
Кожного дня за будь-якої погоди Світлана ходить на стадіон і кілька кругів по стадіону. Потім робить вправи на тренажерах.
— У Городні багато пенсіонерок займаються скандинавською ходою. Але там з палками треба йти. Це спеціальне обладнання, їх купують. Глянула на сайті — ціни не для нашої родини. Вирішила так ходити. Плюс на тренажерах займатися.
Уже роблю це сім місяців. Звикла, подобається. Спочатку вставати рано дуже не хотілося. А кріпатура! Як позаймаєшся, усе болить.
А зараз нормально — втягнулася.
— Дівчата теж з вами спортом займаються?
— Улітку ходили. А зараз школа.
Розвиднюється пізніше, виходжу о восьмій ранку. Встаю о шостій. Випиваю дві склянки води, щоб організм прокинувся. Зарядку зробила, поснідала. І пішла на стадіон.
— Улітку ти вставала о п’ятій, — нагадує Катя. — І нас будила.
— Не завжди ви й прокидалися, — не згодна мати. — Лінувалися. Тепер жалію. Краще нехай виспляться на вихідних.
А вечорами гуляємо містом.
Дівчатам смажу, собі відварюю
Схудла на 35 кілограмів за сім місяців.
— Тиск був високий. У лікарнях лежала, — Світлана витягає з-під ліжка електронні ваги і стає на них. Табло показує 76 кіло. З одягом.
— Що обмежуєте в їжі?
— Усе, — хмикає. — Їм лише рибу, м’ясо. Овочі та фрукти. Ні ковбаси, ні мучного. Цукру, солі, — нічого з цього не їм.
Якщо м’ясо — то не смажене, а відварене або запечене.
— А ми — смажене! — наче дражняться дівчата.
— Смажу дівчатам, — киває Світлана. — Рибу собі тушкую або відварюю.
Картоплю — запечену, а не смажену. Можна каші: гречану, вівсяну, пшоняну.
Тарілка моя все менша за розміром. Порція — розміром з долоню. Хліб — лише бездріжджовий чорний. Два-три шматочки в день.
— Ні разу не зривалися?
— Я так солодке люблю! Спершу страшенно хотілося. А тепер до солодкого байдужа. Можу з’їсти цукерку-дві. Боюся, щоб цукор не піднявся. Зараз він у нормі. Від ваги залежить і від харчування. Мед іноді їм. Але переважно фруктозу: солодкі яблука, банани. Курагу.
Каву не п’ю. Чай зелений без цукру. Або з медом вприкуску.
Була 110 кіло, схудла до 75. Вирішила: скидати досить, тепер треба утримати. Головне — тиск нормалізувався, 110/70. Почуваюся добре.
Повна хата помічниць
— Стільки дітей, їсти весь день готуєте?
— Якщо на правильному харчуванні, готувати швидко. Варю на раз, а не на тиждень. Дівчата допомагають. Приготували — поїли. Є мультиварка. Яєчню, млинці дочки самі смажать.
Минулого тижня дівчата млинці пекли, запрошують: «Мамо, іди скуштуй!». А вони ж пахнуть як! І так хочеться! Ну, я з’їла один. А на ранок на ваги стаю: плюс 200 грамів. Усе, млинці «відпадають».
Усі дівчата люблять малювати. Картин, які треба розмальовувати за номерами, багато у всій квартирі.
На вулиці щось дирчить, з городів.
— Дрон? — сполохано перепитують у матері дівчата. Учора літав. І позавчора.
— Щось пиляють, — заспокоює Світлана.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, Марина ЗАБІЯН. Фото Олени ГОБАНОВОЇ
- Замість борщу: на Чернігівщині розповіли про місцеву страву "квасок"
- Будують житло, донька почала говорити: як живе родина, яка втратила дім у березні 2022 року
- Американська родина допомогла облашувати укриття для дітей у Киселівській громаді
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
