Наталія Дмитрівна Власенко переїхала до Ніжина з окупованого Мелітополя. Має 35 років медичного стажу.
В 1987 році закінчила Запорізький медичний інститут. Починала працювати як терапевт. В період реорганізації медичної сфери перекваліфікувалася на сімейного лікаря.
Крім того, пані Наталія вивчала фізіо- та іглотерапію. Певний час суміщала їх з основною роботою. Дані знання стають в нагоді і зараз: Наталія Дмитрівна може надати консультацію не тільки щодо лікування медпрепаратами, а й щодо фізпроцедур. Для реабілітації здоров’я пацієнта це важливий момент.
Втратили усе, що мали
У квітні виповниться рік, як пані Наталія долучилася до колективу КНП “Ніжинський міський центру первинної медико-санітарної допомоги”. Пів року після переїзду не працювала – треба було перевести дух, перепочити від пережитого.
Вранці 25 лютого 2022 року російські танки вже були в Мелітополі. Вулицями міста почали пересуватися російські солдати.
Місцевим жителям здавалося, що це відбувається не насправді, що це якийсь фільм жахів. Пів року вони чекали, сподіваючись на звільнення. Але допомога все не надходила. Росіяни почали утискати українських чоловіків. Повним ходом йшла підготовка до референдуму. Свідомі українці зрозуміли: як би не було боляче, але місто треба покидати.
Родина Власенків зі сватами виїхали через пункт пропуска Василівка. Як то кажуть, вскочили в останній вагон. А через два дні росіяни розстріляли колону людей, яка намагалася евакуюватися. Зараз вирватися звідти не можливо.
Ніжин обрали не випадково: у свахи тут проживають рідна сестра і мати. Про те, що втратили у Мелітополі житло та роботу, Власенки намагаються не згадувати – надто боляче. Пів року пані Наталя не працювала, поки прийшла до тями.
Нині Наталія Дмитрівна намагається розмовляти суто українською, хоча все життя говорила російською.
“Це принципова позиція нашої родини. Перейшли на українську відразу, як почалося повномасштабне вторгнення. Здавалося, якщо ми розмовлятимемо російською, то зраджуватимемо своїх. А українська мені подобається. Вона милозвучна. Якщо не знаю якесь слово, перепитую у знайомих, колег. Все частіше ловлю себе на думці, що хочеться читати українську літературу, дивитися українські фільми”, – наголошує героїня нашої оповіді.
Адаптація до нового колективу
Та доброзичлива атмосфера, яка панує в Ніжинській сімейній амбулаторії №9, припала Наталії Дмитрівні до душі, як тільки вона переступила поріг медзакладу. Тоді реєстратори люб’язно скерували її до кабінету керівника.
Розмова з директором КНП “Ніжинський міський центр медико-санітарної допомоги” Оксаною Андріївною Калініченко лише укріпила бажання пані Наталії працювати в цьому колективі.
Наталія Дмитрівна Власенко
Завдяки підтримці керівництва і колег адаптація у новому колективі пройшла доволі швидко.
“Бути лікарем – це моє покликання. Кожну людину, яка приходить до мене на прийом, сприймаю не просто як пацієнта, а як особистість. Намагаюся надавати людям не тільки медичну, а психологічну допомогу. На роботу приходжу до початку робочої зміни, щоб підготуватись. Ця моя давнішня звичка дуже дисциплінує”, – посміхається пані Наталія.
Участь в українсько-ізраїльській місії "Фріда": разом до перемоги!
У серпні минулого року лікарка Наталія Власенко вступила до українсько-ізраїльської місії “Благодійний фонд “Фріда”. Разом з колегами вони виїжджають на деокуповані території та надають медичну допомогу незахищеним категоріям мирних українців. Вже були на Херсонщині, Харківщині, Сумщині, Донеччині.
До цієї організації пані Наталію запросила донька, яка теж працює лікарем.
“Під час нашої місії на деокуповані території я вперше побачила, наскільки люди потребують медичної допомоги. Приємно здивувала команда лікарів. Працюють у свої вихідні та під час відпусток. Всі різного віку. Багато молодих, вмотивованих, професійно підготовлених і чуйних. Коли я побачила, із якою завзятістю за справу береться ця молодь, то зрозуміла: Україна обов’язково переможе!” – підсумувала Наталія Дмитрівна.
Авторка: Валентина Савчук, "Nizhyn Post"
"Час Чернігівський" писав про таке:
