Олександр Зуб до війни тренував дітей, навчав футболу. У 2022 році заради них і пішов захищати місто та Україну від загарбників.
Олександр, воїн 119 ОБрТрО:
До війни я працював звичайним тренером з футболу СДЮШОР Десна. Моя улюблена справа, справа життя, але прийшла клята війна і я залишив улюблену справу і пішов обороняти батьківщину. Я пішов сам. У мене був в 119-й знайомий. Я подзвонив, спитав. Він думав, що мене треба відмазати від воєнкомату, а я кажу, що до них. Він не відразу зрозумів. Кажу, що не можу терпіти. Привів командира. Познайомилися, почався військовий шлях.
Коли почалася війна побачив, що йдуть хлопці, які далекі від зброї, а я молодшй сержант. Я пішов. Заради дітей, заради людей я пішов, щоб кацапи не зайшли. Це основа і не міг сидіти вдома, тренувати, але себе з’їдало все всередині. Чого сидиш? Іди захищай. Наважився і пішов зразу.
Обороняв кордони Чернігівщини та Сумщини. Далі був Донбас. Відбивав ворожі штурми у складі мінометної батареї. Каже, спочатку рахував кількість випущених мін, але потім збився з рахунку, наскільки їх було багато.
Олександр, воїн 119 ОБрТрО:
Спочатку ми знаходилися на місцем, а потім на кордоні Чернігівської області, потім Сумський напрямок. Потім Донбас. 19 січня отримав поранення. Зараз на лікарняному. Я був в мінометній батареї, майстер номер обслуги. Я споряджав "кабачок". Закидав. Стріляв.
У нас одного разу був штурм. По рації сказали. О півп’ятого ранку. Стільки стріляли, що схопила руку судома не міг рухати. В амуніції, треба виставити приціл, стрільнути і важко було, але витримали. Ми прикривали нашу піхоту. Розташовувалися за 2 км від позицій, тому, коли штурм, перші маємо відреагувати, щоб не лізли на піхоту. Оце було завдання.
Я спочатку збирав ковпачки, потім збилися з рахунку. Єдине, що радувало чим більше, всередині натхнення було, щоб не було жодного кацапа. Хотілося приносити користь. От зараз моя хвороба, не зможу допомогти, але я б із задоволенням допомагав би хлопцям. Так трапилося.
У Серебрянському лісі на початку 25 року отримав важке поранення у живіт. Довго лікувався, переніс багато операцій.
Олександр, воїн 119 ОБрТрО:
Знаходилися в Серебрянському лісі, його таким тяжко назвати – галявина. Бачите, що зараз війна дронів. Їх багато. Дрон попав в бліндаж. Слава богу, що один був, тільки я отримав поранення. Хлопці злякалися. Мені пощастило, бо рядом були суміжники. У них квадроцикл був, вони забрали на евак, а це 5 км. Якби не квадрік - не вижив. На хвилини все йшло. Уламок залетів, розірвав кишку і все сміття всередину. 14 операцій. На 13-й - лікарі зрозуміли, що оговтуюся. Не давали 1 %, а зараз 8 місяців лікуюся. Стоїть стома.
Олександр каже, що дуже вмотивований і якби не важке поранення, повернувся відразу до побратимів на фронт.
Олександр, воїн 119 ОБрТрО:
У мене завжди є мотивація. Я зрозумів, якщо хлопці не будуть боронити, то всіх повбивають. Мотивація має бути. Вона середині у кожного.
Хочу скористатися нагодою і подякувати рідним, близьким друзям побратимам, колегам, однокласникам, всім. Дякую, завдяки вам я живий. Велика вдячність. Вибачте, що під час поранення не міг всім відповідати.
Зараз на лікарняному. А як реабілітація ? От так: із друзями спілкування, зустрічі. Не забувають, запрошують на заходи. Пограю ще за ветеранів 50+. Футбол - це життя. Це згуртовує людей, кажу як професіонал.
Олександр хоче знову повернутися на рідний стадіон, тренувати дітей вже під мирним небом, вірить, що це незабаром станеться.
Олександр, воїн 119 ОБрТрО:
Цей стадіон, як другий дім. Дуже шкода,що він в такому стані. Хочеться тренувати діток в мирний час, але такі реалії. Наші дітки патріоти, тренуються, незважаючи на труднощі. Діти у нас гарні, хороші. Слава Україні!
Автори: журналіст Юрій Михуля, оператор Олександр Довбенко
"Час Чернігівський" писав про таке: Як пожежник з ЧАЕС став прикордонником і відбивав ворожі штурми
