Сновчанка Анастасія Крот до війни займалася випічкою тортів на замовлення, а зараз ця пристрасть стала основою для доброчинних ініціатив.
Народилася Анастасія в Латвії. ЇЇ батько родом зі Сновська. Саме так жінка й опинилася в цьому місті.
– Чому ви вирішили приїхати сюди?
Прибалтійські республіки (Латвія, Естонія та Литва) були серед перших, хто заявив про намір вийти зі складу Радянського Союзу та проголосили незалежність. У Латвії тоді було неспокійно. Були сутички. Багато акцій протесту та непокори. Були навіть зіткнення і полеглі. У республіці ввели військовий стан. Багато хто втратив роботу, в тому числі й мої батьки. У Сновську (тоді це було місто Щорс) мешкала моя бабуся – мати батька. Вона хворіла і їй було важко самій, тому тато вирішив повернутися на батьківщину. Так наша родина опинилася в тепер уже найріднішому для мене Сновську. На той час я навчалася в п’ятому класі.
- Отже, ви вже вдруге за своє життя стикаєтеся з військовим станом?
Так. Пам’ятаю, ми з братом тоді півроку не ходили до школи, оскільки в місті було неспокійно. По центральним дорогам іноді їздили танки. Тато розповідав нам про переїзд і описував наше нове місто. Він пояснював українські слова, наприклад, що зонтик – це парасолька і ми сміялись з незнайомих слів.
- Яким було ваше дитинство в Латвії? Чи хотіли б повернутися туди?
Ні, точно в Латвію не повернулася б, хоча, думаю, мала б право там мешкати. Багато хто запитує мене, чому я залишаюся тут, де бувають обстріли, де страшно і небезпечно. Кажуть, що я могла б повернутися до Латвії. Але я не хочу.
Анастасія одружена і має трьох дітей. Найменшій донці два роки, сину – сім, а старшій – двадцять. Чоловік Ярослав – директор школи та вчитель математики. У всьому підтримає дружину.
- Чим найбільше любите займатися?
Дуже люблю готувати, особливо кондитерські вироби. Кулінарія – це моє все, і я давно мрію відкрити в місті дитяче кафе. Але наразі цей проєкт відкладається до кращих часів, бо займаюся волонтерством. Це те, що зараз у мене займає найбільше часу. Навіть кулінарія відійшла десь на другий план. Проте іноді, щоб не вигоріти, знайти якусь віддушину, впіймати, як кажуть, дзен, я готую. Готую для душі.
А ще я почала малювати – розмальовую гільзи та шкатулки. Нещодавно мої роботи поїхали як подарунок до Німеччини. Ну і звісно на продаж для закупівлі необхідного для військових.
- До війни ви робили дуже гарні торти на замовлення. Десь навчалися цьому?
Ні, я самоучка, до всього прийшла сама. Хоча маю п’ятий розряд кухаря, який отримала, коли працювала кухарем у лікарні. Торти – це було моє хобі. Нещодавно я здобула спеціальність технолога, молодший бакалавр.
- Ваші торти – справжні шедеври. Звідки ви берете ідеї?
Часто замовники самі говорять, що саме вони хочуть, але найліпше, коли мені дають свободу творчості. Тоді я повністю занурююсь у процес: не сплю, уявляю, як це буде виглядати, і це мене дуже надихає. А коли щось виходить, я ходжу і постійно заглядаю в холодильник, співаючи “We Are The Champions” (сміється).
- Яке найбільше замовлення у вас було?
Найбільше замовлення – весільний торт на 15 кілограмів.
- Ого, чималенький. А скільки часу зайняло його виготовлення?
Лише підготовка – близько тижня. Все залежить від складності декору.
- А свій перший торт пам’ятаєте? Для кого його робили?
Так, звісно, пам’ятаю. Для свого чоловіка робила. Тоді пообіцяла подрузі, що якщо зроблю торт у вигляді човна для свого чоловіка, то викладу його в Інтернет і дам оголошення про те, що роблю торти на замовлення. І я зробила цей човен. І оголошення опублікувала. Після цього пішли замовлення. За місяць я вже мала близько 40 замовлень. Багато моїх робіт поїхало за кордон – до Канади, Франції, Німеччини.
- Кажуть, ваші торти отримували навіть українські зірки?
Так, я є фанаткою гурту “Антитіла” і щороку буваю на їхніх концертах. Домовляюся з ними, вони мене зустрічають, і я дарую їм завжди щось тематичне. Щоразу це щось особливе. Вони багато разів куштували мої солодощі.
Також я робила торт для гурту HARDKISS, спеціально підібраний для Юлії Саніної, яка була дуже рада такому подарунку. Ще я робила подарункові торти для Світлани Тарабарової, а також для гуртів “Табула раса” та “Біла вежа”.
- Настю, а ви можете згадати свій день 24 лютого 2022 року?
Не найприємніший день у моєму житті (глибоко зітхає). За планом у мене був повний день роботи з зефірними трояндами – я повинна була робити букети. Прокинулася о 4 ранку, заварила каву і… почула перші вибухи. Стало зрозуміло – щось не так. Прочитала новини – війна. Я була вагітна на сьомому місяці, у мене почалася паніка.
Перша думка була про старшу доньку в Чернігові. Спочатку просто плакала, потім оговталась, взяла себе в руки. Букети потрібно було доробити, оскільки один з них потрібно було віддати в Чернігові, його жінка замовила на день народження своєї мами. Вона так і сказала, що повинна привітати маму, незважаючи ні на що. Завершила роботу, передала замовлення. Гроші за них – це було все, що ми мали. Потім ми поїхали в Чернігів забрати доньку.
- Чи думали ви виїжджати звідси тоді?
Ні. Я думала, що все швидко закінчиться. Важко було повірити в те, що відбувається. Їхати далеко не було варіантом, оскільки термін вагітності вже був великий. Було і страшно, і важко, і незрозуміло. Старша донька нас трохи рятувала – вона постійно співала пісні, що діяло як заспокійливе для нас усіх.
- Ви почали волонтерити ще коли були вагітною?
Волонтерство моє розпочалося задовго до повномаштабного вторгнення. Допомагала діткам переселенцям та сиротам. А вже з 2022 року допомога набрала більших обертів. Спочатку ділилася тим, що мала сама. Пам’ятаю, робила прикраси для тортів з того, що залишалося, бо мамочки все одно хотіли створити свято для своїх дітей. За це грошей я не брала – просто робила те, що могла. Взамін мені приносили щось корисне: чи сир, чи інші продукти.
Був випадок, коли одна дівчина шукала торт, а у мене були заморожені два тістечка і навіть дзеркальна глазурь. Тож вийшло зробити десерт. Навіть коробочки залишилися, тож вдалося створити повну комплекцію десерту і зробити свято для маленької дитини.
Я ділилася консервацією, допомагала людям адаптуватися в умовах війни. Дехто був в паніці і не міг зрозуміти, де взяти необхідні речі. Почала передавати дитяче харчування тим, хто його потребував. Наприклад, коли місцевий волонтер Денис привозив дитяче харчування, я брала його і розподіляла серед тих, кому це було вкрай потрібне. Про себе я не думала.
- Як виглядає ваша щоденна робота зараз?
Зараз я проводжу багато часу на кухні, де постійно кипить робота. Ми готуємо м’ясні обіди та закриваємо консервацію. Це безперервний процес, який триває день і ніч. Спочатку ми починали з консервації в банках, але тепер перейшли на реторт-пакети.
- А що це таке?
Реторт-пакет – це вид харчової упаковки, виготовлений із ламінату, гнучкого пластику та металевої фольги, що дозволяє пакувати різноманітні харчові продукти. Це альтернатива звичайним консервним банкам. Допомагали мені з цією технологією волонтери із Закарпаття. Проконсультували, де купити все необхідне. Ми повністю готуємо м’ясні обіди, коптимо сало, вакуумуємо продукти і навіть робимо енергетичні батончики. Ось із останнього 500 пакетів каш запакували, скоро все поїде до хлопців.
Випічка, згущене молоко – я вже не знаю, скільки всього я зробила. Намагаюся робити щось, що швидко готується, щоб хлопцям на передовій було легше. Їжа повинна бути готова, бо там ніде і ніколи готувати.
Всі ці продукти виходять з того, що люди дають. Я просто використовую їх для приготування різних страв і відправляю на фронт. Намагаємося забезпечити їх їжею, яка легко готується і готова до вживання.
- Війна закінчиться, і вже не треба буде стільки волонтерити. Настя зупиниться колись?
Ні, вона точно буде продовжувати. Військові, як були, так і будуть. І що, їм підтримка не потрібна буде? До того ж, хтозна, чи війна знову не почнеться. Хтось може гарантувати, що цей кремлівський маніяк зупиниться колись?
- Тобто, це тепер на все життя?
Думаю, на десятиліття точно.
Джерело: "Наш Сновськ", авторка Ольга Гаврилець
"Час Чернігівський" писав про таке:
