У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
44-річний Олександр Решетов народився в Донецьку. Згодом родина переїхала в село Вороб’ївка на Новгород-Сіверщині. Працював у місцевому сільгосппідприємстві «Червоний партизан». У 2001 році одружився та переїхав до села Чайкине. Працював у лісовому господарстві. До ЗСУ мобілізували в жовтні 2024 року.
13 грудня 2024 року зник безвісти. У січні 2026 року підтвердилась загибель бійця. Поховали 2 лютого.
* * *
46-річний Вадим Кривошей з села Рудьківка Бобровицької громади. Служив у Національній гвардії Києва охоронником посольств. Згодом працював різноробом у ПАТ «Рудьківське», потім у ТОВ «Земля і Воля». Долучився до ЗСУ 24 лютого 2022 року.
26 березня 2024 року чоловік зник безвісти. Загибель бійця підтвердили за ДНК-експертизою в січні 2026 року. Поховали воїна на кладовищі в рідному селі. У чоловіка залишилися дружина, доньки, мати та сестра.
* * *
24-річний Сергій Чернушиць народився в Харківській області. 13-річним осиротів. Сергія та двох його братів виховувала тітка. Коли одружився, переїхав на постійне місце проживання в Бобровицю. У 2023 році уклав контракт. У січні 2024 року важко поранили, довго лікувався та проходив реабілітацію. Повернувся на службу.
Загинув Сергій Чернушиць 27 січня 2026 року в Харківській області. Поховали воїна в Бобровиці. У нього залишилася дружина, донька та два брати.
* * *
48-річний Андрій Козішкурт народився в місті Рівне. 22-річним переїхав до Борзни. 25-річним очолив відділ Держземагентства Борзнянського району. У 2013 році був призначений головою Борзнянської районної державної адміністрації. З 2015 року працював заступником голови Борзнянської районної ради. В останні роки обіймав посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Височанської сільської ради. Також Андрій Миколайович був чинним депутатом Борзнянської міської ради.
У 2022 році долучився до Сил оборони. Помер 3 лютого 2026 року. Поховали захисника в Борзні. У нього залишилися дружина Марина, син та дві доньки.
* * *
Анатолій Лось з Кіптівської громади загинув за 10 днів до свого 50-річчя. У 2015-2016 роках воював у АТО. У березні 2022 року знову став до лав захисників. У складі однієї зі штурмових бригад пройшов найгарячіші ділянки фронту.
6 червня 2025 року рідні отримали звістку, що Анатолій зник безвісти. Згодом стало відомо: загинув поблизу села Олексіївка Волноваського району Донецької області. У скорботі залишилися дружина, двоє дорослих дітей, шестирічний син. Поховали Анатолія в селі Вовчок, Кіптівька громада.
* * *
37-річний Юрій Харченко з села Краснопілля Коропської громади. Воював у АТО. Отримав поранення. 30 квітня 2022 року знову повернувся до війська. Служив у складі автомобільного відділення взводу забезпечення зенітного ракетного дивізіону першого єгерського батальйону 68-ї окремої єгерської бригади.
7 квітня 2024 року Юрій зник безвісти поблизу села Семенівка Покровського району Донецької області. У чоловіка залишилися дружина, батько і сестра.
* * *
27-річний Олександр Щомак з села Мезин Понорницької громади. Працював у Києві на виробництві металопластикових вікон. На початку повномасштабного вторгнення долучився до тероборони Києва. Проходив військову підготовку у Великій Британії. За час служби був нагороджений відзнакою командира та нагрудним знаком «Бойовий піхотинець».
Навесні 2023 року тяжко поранили поблизу Вугледара. Та після лікування знову повернувся на фронт. Продовжив службу в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Помер 5 лютого 2026 року. Поховали бійця 8 лютого в рідному селі.
* * *
44-річний Олег Костюченко з села Семенівка на Менщині. Працював у ДСНС Чернігівщини та Києва. У 2024 році долучився до лав Служби безпеки України. Загинув 4 лютого 2026 року на фронті. В Олега Костюченка залишилися дружина, двоє дітей, мати та брат.
* * *
35-річний Азам Сабіров народився в місті Душанбе Республіки Таджикистан. Шестирічним разом з родиною переїхав до села Сальне Ніжинського району. З 2014 року Азам добровільно брав участь в антитерористичній операції на Донбасі. У 2015 році повернувся до мирного життя. 31 жовтня 2023 року чоловік пішов добровольцем. Приєднався до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був нагороджений відзнакою президента України «За оборону України».
Загинув 1 лютого 2026 року на Дніпропетровщині. У чоловіка залишилися син і донька. Поховали бійця в Ніжині.
* * *
33-річний Михайло Голівець з села Стольне на Менщині. У 2015 році брав участь в АТО. 20 березня 2023 року мобілізували. Служив у 82-й окремій десантно-штурмовій Буковинській бригаді, а згодом — у 33-му окремому інженерному батальйоні десантно-штурмових військ.
Помер 26 січня 2026 року. Поховали захисника в рідному селі. У нього залишилися батьки та сестра.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Був спортивним тренером, загинув на Сумщині. У громадах втрати
- Навчався в Німеччині, став командиром танка, понад рік вважався зниклим безвісти. У громадах втрати
- Народився в рф, виховувався в сиротинці, загинув за Україну. У громадах втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
