Із Києва в село перебралася Світлана Пермінова. Тримає 40 кіз

18 ЖОВТНЯ 2024, 19:40

1443

—Михуля Юрій

Світлана Пермінова з синами Іваном та Михайлом. І новим доїльним апаратом

Майя, Агата, Дочка, Орлине Око, Сіра Смужка. Це лише кілька кличок кіз із 40, що живуть у 43-річної Світлани ПЕРМІНОВОЇ з села Припутні на Ічнянщині.

Великі і маленькі, руді, білі й сіруваті. А ще Світлана тримає в’єтнамських поросят, курей. Обробляє кілька городів. Допомагають сини: 17-річний Іван, 14-річний Михайло та 10-річний Серафим. Переїхали в село з Києва у 2009 році.

— Вони в нас хороші, — Серафим махає лозиною, жене годувальниць з паші. — Особливо Кабачок. Це не козлик, коза. Вона постійно щось їсть. Така вгодована, аж боки випирають, тому так і назвали.

Хлопці пасуть кіз двічі на день по три години.

— Буває, тварин ділять на дві череди. Не хочеться, аби забігли в чужі городи. За символічну плату та півтора літра молока прошу односельця на годину, аби допомагав синам пасти кіз, — пригортає сина Світлана. - Чоловік зараз у ЗСУ. У середині лютого 2023 року поїхав у чернігівський військкомат і записався. З того часу й служить.

Після окупації пріоритети й світогляд змінилися. Свідомість відкидає все, що не важливо. Іноді прості речі забуваєш, хоча тобі лише 43. Усе це наслідок стресів. Пережила неабиякий страх. Бо треба було вберегти синів.

Нервова система не витримує, коли їде три російських «Тигри». Найменший син грається біля хати і проситься на вулицю. А він у блакитній куртці та оранжевій шапці. Ваня набирав у дворі сіно й солому. Хоча я всіх просила не виходити. Треба крикнути, щоб сини сховалися, але так, щоб росіяни не почули. І такий жах охоплював.

Діти в хаті, а орки заходять на поріг: «А парни есть?» 30 березня один, другий, третій, десятий раз прийшли. Двері в хату собою закривала. Старшому Івану на той час було 15, височенький. Розуміла, ніхто не буде дивитися свідоцтво про народження. Могли просто так розстріляти.

У дворі півня на чотири чи п’ять кілограмів застрелили і розпатрали. І, даруйте, насрали поряд з кишками.

Коли наші з боку Ніжина гнали орків, ті їхали і стріляли по будинках. У нашій хаті чотири металопластикові вікна прострелили. Шифер на даху. Дякувати благодійникам, допомогли з відновленням. Просила дві шиферини. Знизу було видно, скільки в дірках, а представник організації каже: «Беріть десять. Ви не знаєте, що там». І як у воду дивився. Чоловік почав латати дах. Зробив один бік, другий, наче все гаразд. А посеред літа злива. Дивлюся: у дитячій кімнаті зі стелі полилося. Завдяки дощу ще одне прострелене місце знайшли. Кулі пройшли на стику чотирьох листів.

Коли до нас направили військових з Прилук — вони жили в селі кілька місяців — частувала їх молоком і сиром. Хоч трішки змогла віддячити за те, що нас захищають.

У нас зараз ламанчі та зааненські кози, напівкровки. А хочеться ще завести породистих: нубійських, альпійських. Створити сучасну козину ферму. Породистого козла вже купили.

Раніше, коли стала виготовляти більше творогу, постало питання: що робити із сироваткою. Через день десять літрів збиралося. Шкода виливати, бо кури не могли всю спожити. Чоловік запропонував завести поросят, будуть на ній рости. Так два роки тому з’явилися в нас свині.

Найпродуктивніша коза дає до чотирьох літрів на добу. Нині за день надоюємо до 30 літрів.

Писала грант на доїльний апарат і хотіла ще сироварню. Сума гранту 22500 гривень. Доїльний апарат обійшовся у 17300. На сироварню не вистачило. Найпростіша для початківців коштує понад 15 тисяч гривень. До грошей, що лишилися з гранту, доклали свої і придбали сепаратор.

— Хлопці люблять козяче молоко?

— Особливо чай з молоком, каші. Ваня дистанційно навчається в сумському коледжі за спеціальністю «Харчові технології». Удома для нас полюбляє робити солодощі, пудинги, молочні пироги.

— Не всі рецепти, адаптовані під коров’яче молоко, підходять для козячого. Тому експериментую з пропорціями, — приєднується до розмови Іван.

— Для себе ріжемо козликів. Кіз продаю на молоко. Чоловік з Більмачівки взяв двох тільних. За дві ціна — від 3500 гривень. Одна привела потомство через три тижні. Він був задоволений, — продовжує Світлана. — Породисті двомісячні коштують від 3,5 до п’яти тисяч гривень.

— Пробували варити козячий сир?

— Із закваскою «Мейто» робила молодий сир. Чоловік раніше пробував виготовляти бринзу.

— Куди молоко нині діваєте?

— Іде на потреби сім’ї. Роблю творог. Батько приїздив, передавала знайомим із Києва. Чотири кілограми на тиждень, але це теж був дохід. Ділюся з подругами. Деякі люблять сироватку, бо вона позитивно впливає на кишково-шлунковий тракт.

Дивилася сироварні на 25 літрів. З такої кількості молока може вийти до трьох кілограмів сиру. Робити без сироварні — трішки заморочки. Та й реалізувати його в селі немає куди.

Як доять кіз, Світлана та Іван показали мені. Мишко не наважився. Сказав: «Кози вибивають відро копитами». Я теж подоїла.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке: