Олександр Ольховик – один із рятувальників групи спеціального призначення ГУ ДСНС в Чернігівській області. Нещодавно він був нагороджений президентом медаллю «За врятоване життя».
На рахунку Олександра та його побратимів з рятувального підрозділу близько 100 врятованих життів. Вони не тільки дістають з під завалів, а й рятують на воді, під час ДТП, на висоті, в різних надскладних ситуаціях.
Найважче було у часи ворожої облоги міста, коли під постійними обстрілами з під завалів довелося діставати і живих, і мертвих.
"У мене прадід служив у пожежній команді мого села, там, де я народився і проживаю. Це мене підштовхнуло до того, щоб піти сюди працювати.
Перший серйозний виїзд був зранку. Нас викликали на ДТП. Чоловік на авто вʼїхав у стовп, його затиснуло між кермом і сидінням. Ми доставали. Хлопці підказували, його відвезла швидка з ним було все добре.
Поздвонив мій начальник караулу і сказав, що почалася повномасштабна війна. Я зібрав речі, і мій колега підвіз до частини, де зібралися почали чергування. Працювали черед добу.
Найбільше запам’ятався "прильот" на стадіон Гагаріна. Прилетіло о 12 ночі, а потім о 4 ранку. Коли приїхали на розбір дістали людину Потім знайшли чоловіка, засипаного по пояс боєм цегли, треба було відкопати. Працювали з 4 ранку до 11 ранку під тривоги, ніхто від чоловіка не відходив, дістали живого.
Ця нагорода не тільки для мене, для всього караулу, без їх підтримки, батьків, дружини, цієї б нагороди не було. Труд всієї частини, пишаюся, що з ними працюю.
Якщо брати з початку служби, а я прийшов у 2013 році, і по цей час, то нам вдалося врятувати до сотні людей, десь так. Саме більше у війну, до війни не так багато, до війни десь 20.
Ти приїздиш, а людина у паніці. Треба поговорити, налаштувати, що все буде добре. Був випадок, коли хлопець проштрикнув руку на воротах, дитину з матір’ю треба було заспокоювати. Потім приїхали медики, ми відрізали прута, і вони їх забрали.
Така професія, яка підходить для мне. Почуваюся добре. Коли заступаю на чергування, я завжди готовий виконувати свої обов’язки, я не втомився".
Автори: журналіст Юрій Михуля, камера Олександр Довбенко
