Перша віце-міс України, чернігівка і відома волонтерка Вікторія Апанасенко зі своєї сторінки в інстаграмі розповіла свою особисту історію стосовно березневої блокади Чернігова. Виявляється, увесь той час у місті перебувала її родина, а батькові незадовго до вторгнення зробили складну операцію на серці.
«Моє особисте пекло почалось за 2 тижні до війни. Тоді я дізналася, що моєму татові потрібно робити складну операцію на серці. Лікар сказав, що з таким діагнозом людина може померти до, під час або в період реабілітації. Розпач та страх не давали мені спати, їсти та думати про щось інше. Я була 24/7 в Інституті Серця і мріяла про те, як тато посміхнеться і все нарешті буде добре.
Підготовка, розпил грудної клітини, зупинка серця і операція. Все пройшло успішно, крім одного — на реабілітацію він поїхав до Чернігова і наступного дня почалась війна. Здавалось, що може бути гіршим, ніж страх втратити батька? Лише бачити, як орки знищують вщент рідне місто і жах від думки, що у будь-який момент ти можеш стати сиротою”, - пише модель та ведуча у своєму інстаграмі.
22-го лютого дівчина вже збиралася їхати до Чернігова провідувати батьків, але натомість все сиділа на підлозі виснажена і в її голові чомусь постійно крутилось «не їдь», чого так - вона не розуміла. А 24-го почалась війна. Як пише Вікторія, тоді вона так і не встигла обійняти батьків, не встигла зустрітись з бабусею і дідусем. Не встигла ще раз побачити місто.
“Докори за це ще довго будуть лунати у моїй свідомості. І з 5-ї години ранку 24 лютого, коли я побачила пропущений дзвінок, я зрозуміла, що той сами «світанок» так і настав.
Здавалось, що усе моє життя руйнується. Кожен наступний день зливався у одну чорну смугу, просочену розпачем. Постійні вибухи, нестерпні новини, знищені сусідні будинки, школи. Тижні сповнені страхом не почути рідний голос: «Ми сидимо з татом у підвалі, поруч танки. Бережіть себе» - от і все, що встигла написати мама і зв‘язок з батьками та бабусею з дідом обірвався.
Вся родина залишилася в Чернігові. Без світла, води, тепла і зв‘язку. В -10С люди сиділи у підвалі. Тато сам собі знімав післяопераційні шви, а кожного ранку о 4:00 вилітав літак і кидав бомби на сусідні будинки. І кожного разу Вікторія з тремтячими руками очікувала відповідь на смс, боячись, що вона може бути останньою. Евакуювати рідних не було можливості, бо вивозили тільки жінок з дітьми. Волонтери не хотіли їхати в їхній район, бо там було небезпечно.
“Повна безпорадність і відчай стали моїми товаришами. І тільки мій однокласник дав мені надію і допоміг рідним з продуктами, на свій власний ризик. Знаєте, цей сміливий вчинок я запам‘ятаю на все життя. Від початку війни я вирішила, що залишусь в Україні. Я не могла покинути близьких і свою країну. Незважаючи на жахливий емоційний стан, ми з блогерами займались евакуацією людей, допомагали теробороні, інформували людей. Без сну, без відпочинку і без страху. Кожного дня я читала сотні погроз і побажань смерті мені та рідним від росіян, за те що говорю правду”, - говорить Вікторія.
Коли дівчина трохи опанувала себе - вирішила бути волонтером. Разом з командою в барі Naive вони почали готувати їжу для батальйону ЗСУ та бабусям і дідусям, які залишились самі, без родичів. Так, Вікторія навчилася ліпити пиріжки, чистити відра картоплі, готувати здоровезні каструлі супу, стояти на роздачі їжі, годинами мити посуд.
“Ви просто подивіться, які пиріжки ми зробили для батальйону ЗСУ з командою волонтерів @naive.food.wine допомогою нашого шефа Микити В’ялова. Окрема вдячність Альоні Палкіній і @desert_nik за те, що навчили мене ліпити їх! Плюс волонтерства полягає не лише в тому, що ти робиш добру страву. Бонусом ти отримуєш нові скіли та крутий досвід! Ніколи не бійтеся робити те, що ви не вмієте”, - поділилася своїми результатами дівчина у інстаграмі.
І зізнається: основне, що вона зрозуміла за цей час - навіть маленька добра справа, може врятувати чиєсь життя.
