Володимиру — 60 років. Свій бойовий шлях з російським окупантом він розпочав ще в 2015. У 2017 пішов на заслужений відпочинок з відзнаками за внесок у захисті країни. Згадуючи Луганщину, каже, що дуже боляче від того, що загарбники зараз знову захопили ті знайомі місця, які для нього стали другим рідним краєм.
Про те, що війна прийде на Чернігівщину, Володимир казав усім знайомим ще з 2015 року, наполягав на тому, що треба готуватись до того, що прийде «рускій мір» й доведеться брати зброю до рук для захисту Батьківщини. 24 лютого взяв документи, зачинив будинок і пішов до збірного пункту отримувати зброю. Так вийшло, що завдяки своєму бойовому досвіду потрапив до підрозділу розвідки Сил територіальної оборони, де й проходить службу.
"Військова служба — тяжка, відповідальна, потребує від кожного насамперед включати голову й правильно оцінювати ситуацію. Бо кожне завдання може стати останнім. Ти не знаєш, що тебе очікує, який супротивник, куля чи уламок від снаряду. Кожне завдання — окрема війна, в якій треба бути готовим до всього".
Згадуючи оборону Чернігова, розповідає:
"Під час активних бойових дій на Чернігівщині, ми мали різні завдання. Одне з яких — організація спостережного пункту в передмісті. До ворога відстань була приблизно метрів 500, але ж ми всі добре розуміли, що вони можуть бути будь де, в тому числі й у сусідньому будинку. Окупант був скрізь. Нашим завданням було вести приховане спостереження за ворожою технікою. У той час це були три танки, котрі не давали спокою мешканцям передмістя та деяких районів Чернігова, постійно обстрілюючи їх.
Ми отримали завдання підійти якомога ближче до позицій ворога та підтвердити наявність цих танків.
Рухаючись в заданому напрямку, був дуже приголомшений, помітивши танк недалеко поперед себе. Доповівши командиру про знахідку та переконавшись, що це не наш, отримав дозвіл на знищення. Поцілив з гранатомета у вразливе місце і як результат – танк знищений! Щодо екіпажу, точної інформації нема, але танк димить гарно.
Мене тоді здивувало те, що я не був обстріляний ворогом у відповідь. Роботу зробили добре і професійно. Завдання виконано і без втрат серед побратимів повернулись на свої позиції.
Наступного дня почали заходити далі. В якийсь момент я зрозумів, що опинився на позиції росіян. Стало вочевидь, що відходити доведеться з доволі серйозним боєм, який й прийняв. На мою думку, у росіян не обійшлось без втрат. Я отримав наскрізне кульове поранення у ногу, але завдяки побратимам, котрі були поруч, вдалось планово відійти.
Після тижня лікування знову повернувся до підрозділу і встав у стрій".
За свій героїчний вчинок та знищення ворожої техніки Володимир був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню. Сам він вважає, що це спільна нагорода підрозділу, але командир завжди знає трохи більше.
Час Чернігівський писав про бої на Чернігівщині: На Чернігівщині ЗСУ захопили новенькі російські «УРАЛИ» та атакували колону забезпечення
Джерело: Регіональне управління Сил ТрО “Північ” Збройних Сил України
