Знаменита дерев‘яна церква у Седневі щонайменше двічі за своє існування зіштовхнулася з нечистю - один раз в кіно, удруге - в реальності навесні 2022-го.
Старовинний Георгіївський храм у селищі Седнів на Чернігівщині відомий тим, що у ньому знімали сцени для першого радянського фільму жахів «Вій» (1967) за матеріалами однойменної повісті Миколи Гоголя (1835).
Церква - пам’ятка національного значення. Мало того, це діючий храм, тут править службу настоятель Свято-Георгіївського храму ПЦУ протоієрей отець Тимон (Блинець). У мережі він прославився порятунком білченяти. Згодом, так само врятували ще одну. Для білок ще з осені запаслися мішечком горіхів із власного саду. Згодом, це стало у надзвичайній пригоді.
Бо 24 лютого, у старт повномасштабного вторгнення Седнів опинився у повній блокаді. Росіяни зайшли у селище, розставили свої танки і БТРи чи не на кожній вулиці. Попри це отець Тимон все одно щонеділі приходив до церкви і служив, пише видання Glavcom.
Хоча це було вельми небезпечно. Бо навесні неподалік храму неподалік майже 300-літньої споруди росіяни заряджали ракетні системи залпового вогню «Град».
– І коли була команда, вони виїжджали, відстрілювались і ховались назад. А ще під час окупації ракети літали над самою церквою. Раз – зовсім поруч, як не зачепило купол, я не знаю, між церквами (у Седневі також є Воскресенська церква Московського патріархату, – авт.) пролетіла велика така ракета. Літаки дуже низько літали. Пам’ятаєте, коли збили у Чернігові літак (5 березня у житловому масиві Масани - ред.)? А інший тоді втік. І він летів на Седневом – прямо над нашою вулицею і ярами. Прямо над дротами йшов. Це було жахливо, - згадує настоятель.
Георгіївська церква – старовинний дерев’яний храм, збудований без жодного цвяха – тоді вистояв. Не постраждав і жоден будинок у Седневі. Але і без того жахіть не бракувало.
Ворожа техніка стояла по всьому селищу. Танки, БТРи , «Гради» росіяни без тіні сумніву поставили на людських подвір’ях, у городах та полях, біля місцевого заводу та навіть біля храмів. Прикриваючись таким чином мирними жителями.
Росіяни очікували, що їх зустрічатимуть з квітами та короваями. Охочі прислужити окупантами знайшлись і в Седневі, каже священик. Вони і зараз є. Що з ними далі буде - невідомо.
В самій церкві, якій нині 275 років, у 60-ті знімали фінальні епізоди першого радянського містичного трилеру «Вій» за повістю Миколи Гоголя. Однак, згодом ці кадри до фінального варіанту фільму не потрапили. Їх вирізали. Але декорації з «Мосфільму» зроблені за подобою інтер'єрів седнівської Георгіївської церкви.
Той факт, що у церкві знімали культове кіно про чортів та нечисть - настоятеля гнітить.
– Звісно серджусь, але все пробачаю. Вважаю це неподобством, та при окупаційній владі того часу творилися і гірші справи. А храм пізніше освятили, це чисте і намолене місце спокою з неймовірною енергетикою, - розповідає отець Тимон про те, як боролися з наслідками кіношної нечисті.
По селищу не можна було ступити без своєрідного аусвайса - білої смужки, яку російські окупанти змушували людей пов’язувати на одяг. Білі ганчірки радили селянам вивішувати і на власні будинки. Це була ніби ознака покори, вважають жителі Седнева.
Родина Блинець цього не вдягала. Та й у центр не ходила.
Не обійшлося без грабежів та мародерства: росіяни виносили все цінне з магазинів, з приватних помешкань людей. Машинами вивозили побутову техніку, викрали автомобілі і мотоцикли, каже отець Тимон.
Люди боялися виходити з дому. Тож, харчуватися доводилося тим, що було припасено: картопля і трохи консервації, яка лишалась на кінець зими. Ані хліба, ані ліків до селища не привозили. У населеному пункті зникло світло, газ і не було мобільного зв’язку. Росіяни навмисне попсували вишки.
– Десь там у Березному вишка була, то до нас іноді трішки «долітало», але дуже погано. Отак і спілкувались зі світом, – розповідає отець Тимон.
Він не став тікати, хоч знав, що окупанти часто розправляються з українськими священиками. Росіяни захопили сільраду, а разом з нею – усю документацію, тому добре знали, де живе духовенство, місцеві активісти та військові.
Родина отця Тимона залишилася вдома: дружина, 4 дітей і літні батьки. У пошуках їжі для великого сімейства настоятель, із ризиком для життя, їздив по сусідніх селах. Доводилося вистоювати по 7 годин у черзі, аж поки вона надходила - хліб міг і закінчитися.
Місцеві мешканці намагались спочатку партизанити. Проколювали колеса машин окупантів, валили дерева на дорогу, щоб ті не змогли проїхати. Але вже за кілька днів такої діяльності отримали попередження: якщо не припинять, почнуться репресії. І, враховуючи, що більшість жінок, дітей і літніх людей не встигли евакуюватися з села і могли постраждати, припинили диверсії.
Георгіївський храм знову мирний, сюди приходять парафіяни. Попри те, що церква вціліла, та їй все одно потрібна допомога. Тече дах, зі стріхи вода потрапляє на обшивку, на фундамент, і псує штукатурку.
Седнів пробув в окупації 40 днів, з 24 лютого по 1 квітня. Парафія після деокупації, за словами отця Тимона, значно зросла. Люди збирають кошти на ремонт храму. На стіні – оголошення українською та англійською мовою, із закликом не дати старовинній окрасі громади загинути.
Час Чернігівський писав громаду, поряд із Седнівською, яка також пережила окупацію: Тупичівська громада після деокупації: мріють про власну пекарню та повернути «Нову Пошту»
