67-річний Георгій КИССА за національністю гагауз. Єдиний такий у Стольному на Менщині. У селі живе 47 років. За паспортом — Георгій, а в Стольному Гришею всі кличуть. У радянському паспорті була вказана національність — гагауз. Зараз, каже, українець. Працював у колгоспі водієм.
— З Одещини Болградського району. Село поряд з Молдовою, — пояснює, звідки приїхав у Стольне. — Своя мова є, гагаузька, — пояснює. — Але так давно в Стольному живу, що рідко розмовляю. Уже і сам її забув. Кажуть, на Чернігівщині є ще гагаузи. На батьківщину їздив до великої війни. Брати, сестри там.
Дружина гагаузькі національні стави не вміє готувати. Хоча схожі на українські. Рідка каша. Мамалигу колись робили. Хліб з кукурудзяного борошна. Їли з рідкою кашею. Додавали олійку, м’яса можна. Вмокали в неї хліб.
У нас одна корова Розка. Корови розумніші за людину. І доїти вмів... У дитинстві матері допомагав. Зараз вік своє бере.
— Простий, як і ми, стольненці, — каже про чоловіка Марія, дружина. — Аби оце йому треба було мамалигу готувати, ніколи б з ним не жила, — сміється. — Інколи запитую: «Що зварити?» «Що хочеш». Чоловік служив у Чернігові. А я працювала на швейній фабриці, — розповідає, як познайомилися. — Зайшли з дівчатами в тролейбус. І він зайшов з хлопцями. Пішли в самоволку. Слідом за нами вийшли на зупинці. Познайомилися. Дізналися, в якому гуртожитку живемо. Бігали до нас. Рік працювала, він служив. Так і зустрічалися. Я і не знала, що є така національність — гагауз. Чи була мені до того різниця яка? Але за акцентом розуміла, не такий, як ми. Тоді вже і сказав. Весілля, хрестини в них такі самі, як і в нас. Людей багато збирається. Вони своєю мовою гомонять. Усе село гагаузів. Їздили якось.
— Свекруха добре прийняла?
— І з нею перша зустріч в чернігівському тролейбусі була. Я їхала додому, у Стольне. А вона приїхала в Чернігів, хотіла познайомитися. Заходжу — вона сидить. Не знала, що то моя свекруха, — сміється. — Підійшла до мене, попросила талончик. Були в мене, а я не дала. Приїхала в Стольне. Дзвонить Гриша, каже: «Їдь назад до Чернігова». Заходжу в кімнату… сидить ця жінка з тролейбуса. Мені так було невдобно… не передати словами. Посміялися, і вона мене прийняла.
Як чоловік службу відслужив, поїхали до нього. Гриша в Ізмаїлі вивчився на шофера. Трохи в них побула і вирішила додому повертатися. Свекруха не пускала. Після навчання Гриша приїхав мене забирати, я ні в яку. Так і залишився в Стольному. Моя взяла.
У нас двоє дітей. Оля та Олег. Не захотіли вчити його мову. Я матюка одного знаю, і все.
Нещодавно брати до нас в гості приїздили. Їжею не перебирають.
І корови в них є. У нас земля під картоплею, а в них виноградники.
— Вино робить?
— Смачне. Коли тут стали жити, виноград звідти привіз. І з порічок та смородини вино робимо.
17-річною вискочила за нього заміж.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Розстріляний росіянами Мацієвський був… громадянином Молдови
- Із манікюром та сокирою: сестри з Чернігівщини самі городять паркан
- Два брати приїхали з Донбасу на Чернігівщину, рятуючи котів
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":