Василь та його рідний брат Сергій живуть у Седневі. Василю — 75. Сергій на 13 років молодший. Вони шахтарі з Донбасу. Василь Іов був заступником директора шахти в Покровську. Найбільшої в Україні. Однієї з найбільших у Східній Європі. Зараз вона, через бої, призупинила роботу.
— Це Дуся, Льова і Розочка, — показує улюбленців Василь ІОВ. — Я й приїхав, власне, через котів. — Добували найякісніше вугілля, яке тільки може бути, — каже Василь Іов. — Коксівне вугілля — не рівня кам’яному. Найкраще для виробництва сталі. Містить мало сірки. А це важливо для виплавки сталі. Якісна сталь буде саме з коксу.
Кокс — це тверде паливо. Отримують нагріванням вугілля до високих температур. Без доступу повітря.
Сергій ІОВ мав робочі професії.
— Слюсарем був, — відволікається від комп’ютера. — Воду качав. Працював машиністом підйому. У шахті підземний транспорт. Вантажні перевезення. Людські перевезення.
Поселилися в Седневі в хаті племінника. А точніше, покійного брата. Микола Іов тут учителював.
Прибули машиною. Разом з котиками.
— Чотирма, — каже Василь Іов. — Один помер. 16 років було.
Менший брат погано чує. Любить мистецтво. Привіз скульптури. Вони на столі, на підвіконнях.
— Штучний камінь з бронзовим покриттям, — пояснює. — Віз, загорнувши в поролон.
Любить шахи.
— З братом раніше грав, з Васею, — каже. — Зараз переважно з комп’ютером. Встановлений додаток «Чес.ком». Спеціальна програма. — Комп грає краще, — каже. — Тому що більше варіантів. Виграєш чи ні, залежить від рівня програми.
Без жінок
— Переїхали за обставинами, — коротко називає причину переїзду Сергій Іов.
Жінок не взяли. Хазяйнують самі.
— Ми люди віруючі, — каже Василь Іов. — У мене дружина на Запоріжжі в окупації. Мелітопольський район. Село Орлове. Як вона виїде? Там господарство. Дім. На кого його кине? Собаки, коти. Куди ти поїдеш? Не кинеш же. Хоча деякі кидають.
Ми там і жили на пенсії, — продовжує. — Прописалися. А потім я повернувся в Покровськ. Знову ж таки, через котів. У двох моїх синів — коти. Сини за кордоном. У 2021 році виїхали. У Польщу.
Ми, в принципі, ще в 2023 році стали збиратися, — згадує Василь Іов. — Та воно було терпимо якось. А потім стало нестерпно. Коли виїздили, було 20 прильотів.
У Седнів перебралися у 2024 році. У вересні.
— Склалися грошима, — розповідають, — купили вживану машину. Купили бензин. Взяли в машину котів. У спеціальні контейнери. Ось вони, — показує. — Так і транспортували в них.
— Не скучаєте, все ж без жіночого товариства?
— Не скучаємо. Зайняті з ранку до вечора. Без діла не сидимо. Дім треба було облаштувати. Не було ні світла, нічого...
Шахтарі, значить, спеціалісти
— Бойлер повісили, — показують. — Проводку зробили. Душ поставили. Ми ж шахтарі, значить, спеціалісти! — каже Василь Іов з гордістю. — Топимо грубки, — показують грубки. — Привозимо дрова, колемо. Не ділимо, хто що робить. Хлів перекрили. Не було хорошого даху. Гараж перекрили — протікав.
У коридорі лежать крупи в пакетах, банки з консервацією. Продукти купують.
Їжу готує Василь Олександрович на плиті. Газовій. Газ балонний.
Каже, що вперше спробував сам готувати в гуртожитку інституту. А тепер примусив час.
У меню борщі, каші з різних круп. Усе, що хочете. Супи різні. Гороховий — у піст.
— Був супчик, — підіймає кришку каструлі брат.
Котики такого не їдять. Господарі витрачають на корм улюбленцям тисячі чотири в місяць. З шахтарської пенсії.
Зарплата дві тисячі доларів. Єдине, що хотів, — виспатися
— Був слюсарем, механіком проходки, начальником дільниці водовідливу і, зрештою, став заступником директора, — згадує Василь Іов. — Пішов на покровську шахту, щоб допомогти сину придбати квартиру. Там були високі зарплати. Дві тисячі доларів, якщо перевести.
Я добирався додому о 23.00. А о другій годині ночі приїздила машина. І забирала на роботу. Посада така. Треба було забезпечити роботу підприємства. Воно давало 20-25 тисяч тонн вугілля на добу.
Ми виплатили кредит за квартиру, і я розрахувався.
У 1999 році вийшов на пенсію. Працював і після. З перерахунками, щоб вийти на максимальну шахтарську.
— Яка вона?
— Максимальна шахтарська пенсія 21 тисяча гривень. З урахуванням підземної роботи. 49 років стажу, 30 з гаком підземного. Підземна робота переважно рік за два рахується.
Шахта сама по собі непередбачувана. Кожен день ідеш, як на фронт. Спочатку страх. Відчуття небезпеки. А потім — як у метро заходиш. Втягнувся, і все.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Тамара КРАВЧЕНКО, Марина ЗАБІЯН. Фото авторок
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Переселенка із Запоріжжя відкрила власну справу у Чернігові: допоміг грант від держави
- В геріатричних пансіонатах Чернігівщини нема місць, а на прикордонні – бракує соцпрацівників
- "У хаті стало світліше та тепліше": як перезимувала в новій оселі переселенка з прикордоння
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
