27-річна Ганна Вихованець з села Розвинівка (Тупичівська громада), шукає і чекає вітчима, 44-річного Андрія Людвиговича Зейканя. Так само як і її мати, 56-річна Раїса Зейкань, чоловіка.
— Дядько Андрій прожив з мамою п’ятнадцять років. У 2010-му вони розписалися. Нас у матері троє, я наймолодша. Коли прийшов у сім’ю, мені було одинадцять. Виростив, — Ганна починає плакати. Потім вимовляє: «Важко...». Вітчим любив, як рідну, нічого для мене не жалів. Казав: «Моє маленьке». Стала дорослою, однак для нього залишилася «маленьке». Рідний батько розстався з мамою, коли та була вагітна мною. Я казала на вітчима «дядько Андрій» або називала «ви».
Ганна Вихованець
Він бавився з онуками, моїми дітьми. Працював у Розвинівці, дояром на фермі. 30 травня торік його мобілізували. Десь чотири місяці пробув у навчальному центрі. Потім місяць його вчили на сержанта у Дніпрі. Після відправили на лиманський напрямок. Служив командиром бойової машини у 60-й окремій механізованій Інгулецькій бригаді.
— У Розвинівці 69 жилих дворів. І одинадцять чоловіків у війську.
— У своєму підрозділі дядько Андрій з села служив один.
Нас з мамою оберігав, аби не переживали. Не розповідав про службу, щоб не хвилювалися. Говорив: «Все нормально, все тихо, я на третій лінії». Могли лише припустити, як йому важко. Тому підтримували, як могли. Відправляли посилки з різними смаколиками. Якось сказав: «Нічого не треба». І з цього ми зробили висновок, що він на самісінькій передовій. Крайній раз мама з ним розмовляла 27 листопада в обід. Збирався на чергове завдання. Говорив: «Мене кілька днів не буде на зв’язку. Не переживай, все буде добре, як вернусь, передзвоню».
28-го ввечері зателефонував його побратим. Він з Городні. Трималися разом і у них була домовленість: якщо один не виходить на зв’язок, інший повідомляє його сім’ю. Сказав: «Андрій загинув». Вони з дядьком ходили на завдання по черзі.
— Якщо по черзі ходили, він цього ж не бачив?
— Ні. Тому через деякий час повідомив: «Це ще не точна інформація. Не виходить на зв’язок по рації». Потім мамі принесли сповіщення з військкомату, де сказано: «Не повернувся з бойового завдання». Сталося це там, де Терни Донецької області.
— За безвісти зниклим військовим зберігаються виплати, котрі отримував під час служби. І їх одержує сім’я, доки не знайдеться живий чи мертвий.
— Виплати є. Проте гроші не замінять людину. Куди ми тільки не зверталися. І самі шукаємо. В інтернеті на різних сторінках розмістили інформацію про розшук. Тоді в коментарях нам почали писати, що він сто відсотків загинув, але не змогли забрати тіло. Однак не втрачали надії. Передивлялися інформацію на російських інтернет-ресурсах, сподіваючись знайти серед наших полонених. Нічого. У мене є друг на Фейсбуку (особисто не знайомі), він виставляє фото загиблих, їх документи, жетони. Знаходить інфу в рашистських телеграм-каналах і викладає на своїй сторінці. Десятого грудня виклав знімки військового квитка дядька Андрія, його банківських карток і ще якогось документа. Росіяни написали: «Загинув такий то такий. Ще одного командування відправило на убій». Тварюки, нелюди. Того ж дня включився телефон вітчима. Мамі прийшла смска:«Абонент з’явився на зв’язку». Подзвонила городнянському побратиму вітчима. Той порадив не телефонувати і не відповідати на дзвінки, то його увімкнули росіяни.
Вже згодом побратим розповів, що прилетіла міна у бліндаж і вітчим загинув відразу. Написали, що це сталося 28 листопада о 7 годині 15 хвилин. Були там двохсоті й трьохсоті. Один помер дорогою до лікарні, другий від поранень у госпіталі. Інші пробралися, щоб забрати дядька Андрія і тоді почався сильний обстріл, тому кинули в окопі. Знову на ті позиції вже неможливо було зайти, бо вони зайняті росіянами. Зателефонувала сестра вітчима: «Андрій у Вайбері з’явився». Росіяни з нею вели переписку, повідомили: «Ваш Андрій загинув».
— Спитала, як його можна забрати?
— Вони їй писали, що українські командири нічого не роблять, щоб тіло забрати. На підтвердження скинули фотографію. Обличчя не видно, бо лежить на боку і на лиці каска. Впізнали по руках, вони у нього великі. І коли зігнуті в кулак, середній палець випирає над іншими. Писали різну бридоту, щоб налаштувати нас проти своїх, тому вона орків заблокувала.
Всі фотографії, котрі поприходили, повідправляли дільничному поліцейському. Адже до того мама написала заяву в поліцію, що чоловік безвісти зник, така процедура.
У нього дві доньки у Казахстані. Ми просили їх вислати тести ДНК. Спочатку погоджувалися, а потім відмовилися і перестали відповідати на дзвінки.
— Чому?
— Не знаю. І поліція зверталася. Можливо, тому, що вже давно не жили разом. Перша його дружина давно виїхала з дітьми до Казахстану.
Батьки Андрія покійні. Є дві сестри і брат, проте вони рідні лише по матері. І там відсоток збігу по ДНК буде п’ятдесят на п’ятдесят. Але це вже хоч щось. Тому його брат здав ДНК.
Раїса Зейкань
— Міняють не тільки полонених, а й тіла загиблих.
— Командири відповідають, доки не відіб’ємо тієї території, ніхто його не забере.
Можливо, буде якась допомога від Міжнародного Червоного Хреста. Ми і туди зверталися. В них є така група, яка може туди піти. Проте ніякого результату. Час від часу пишемо в Дніпро, куди звозять загиблих, відсилаємо фото з описом усіх прикмет (татуювання, шрами, родимки). У відповідь: «Такого немає».
І тому жевріє надія. Переглядаємо оновлену інформацію, відео і списки полонених, хочеться серед них його побачити. Тяжко, — Ганна замовкає і знову втирає сльози.
Перші три місяці нам снився. До мене прийшов живий, обнімаю його міцно-міцно, а він каже: «А я болю не відчуваю...».
Мама все чекає, що повернеться. Контактуємо з координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими (його голова Кирило Буданов — начальник управління розвідки Міноборони, - авт.). Штаб надає консультативну допомогу родинам військових, котрі потрапили в полон або зникли безвісти. Там розповіли буває людину вважали загиблою, бо не намацувався пульс, а з часом з’являлася підтверджена інформація, що не помер, а в полоні. Хай би там як не було, нам головне його повернути.
Знай! Якщо рідний зник на фронті
З травня 2023 року працює Єдиний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. Туди вносять дані про військових, яких розшукують. Документом, що підтверджує статус зниклої людини, є витяг з реєстру.
Якщо родич з фронту кілька днів не виходить на зв’язок, слід звернутися до територіального центру комплектування (колишній військкомат), котрий мобілізував, чи до військової частини. Там повинні підтвердити — полонений чи зниклий безвісти. Видати сповіщення, в якому вказано статус.
Подати заяву до найближчого відділу поліції. За кожним фактом зникнення поліція відкриває справу, що реєструють в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). Обов’язково заберіть витяг із ЄРДР, де буде зазначено, хто слідчий. Вас попросять здати генетичний матеріал для експертизи ДНК.
Якщо поліція встановлює, що захисник перебуває в полоні або є докази його смерті — тоді вона передає цю справу до СБУ для продовження розслідування. Родині варто звернутися до СБУ, щоб дізнатися контакти слідчого у справі, аби надалі комунікувати з ним.
Можна також зателефонувати на гарячу лінію уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Її номер — 1698.
Ще можете позвонити в Національне інформаційне бюро (НІБ) за номером 1648. Воно теж збирає, обробляє та фіксує інформацію про зниклих безвісти, незаконно переміщених, полонених та загиблих.
Варто звернутися до Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених при СБУ. Бо саме там може бути інформація від тих, кого вже звільнили з полону. Можливо, є свідки його загибелі під час виконання бойового завдання. Телефон довіри СБУ 0-800-501-482.
Також консультації можна отримати за номером 0-800-300-529 у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, який діє під координацією Головного управління розвідки Міністерства оборони. На сайті штабу є покрокова інструкція для родичів зниклих безвісти військових та військовополонених, як діяти.
Далі звернутися на гарячу лінію Міжнародного Комітету Червоного Хреста за телефоном 0-800-300-155. Представники цієї організації іноді можуть відвідувати людей у полоні (після про такі візити вони мають сповістити родичів розшукуваної людини).
Ще можна підготувати звернення до Європейського суду з прав людини та Комітету з прав людини ООН.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки та з сімейного архіву
"Час Чернігівський" писав про таке: Омбудсман у Чернігові зустрівся з родичами полонених та зниклих безвісти
