У ніч на четвер, 5 червня, у Прилуках загинули 46-річна Вікторія Лебідь та 26-річна Дарина Шигида, її дочка. Й однорічний Михайлик, синочок Дарини. Їх убив російський безпілотник типу «Герань». Родина не встигла заскочити в укриття.
Тієї ночі росіяни обстрілювали Прилуки шахедами. Було понад шість прильотів. Розбили колишню колонію для неповнолітніх. Пошкоджені будинки поряд. На іншому кінці міста два безпілотники знищили два житлові приватні будинки.
Ранок 5 червня. Вулиця Героїв Чорнобиля в Прилуках частково перекрита поліцією. Біля спалених дворищ — пожежні машини. Закінчують роботу рятувальники. Люди самі прибирають скло та уламки будинків. Вибухова хвиля прокотилася майже всією вулицею. Зліва стирчать уламки стін, справа — лише фундамент, засипаний уламками.
Людмила Горбунова, сусідка
— Речі — то ладно! А людочки? — ридає за сусідами Людмила ГОРБУНОВА. Її будинок навпроти знищеного. — Ми дружили, — схлипує Людмила. — А їх принесли в покривалах, усіх трьох, отут поклали, — показує в себе під двором. — Неможливо ж було дивитися.
Віта ж так ждала внука… А внучок з нею і загинув. Міша. Рік і чотири місяці прожило дитя.
Чоловіка Віти вдома не було. Саша Лебідь, 50 років.
Чоловік Даші в Києві. Він привіз їх у Прилуки в суботу. Переночував і поїхав. У поліції служить. У них є однокімнатна квартира в Києві. Даша казала, що їй там дуже страшно, Київ обстрілюють. «Можна, — каже, — я приїду в Прилуки?» Сховатися, трішки побути.
Бачите, як? Побула, називається. Втекла з Києва. Так тут… Було два прильоти в їхній будинок. Після одного, може б, вони й живі залишилися. А воно — один і зразу другий. Люди почули гул, повискакували. Бачили, як перший летів. ППО його підбила. І він горів. Летів, горів, знижувався. І прилетів просто до них. А другий летів на військкомат. Але поміняв траєкторію, розвернувся і прилетів сюди. Ми думаємо, що вони були якось запрограмовані, підв’язані один до одного.
— Після опівночі був перший приліт, — відновлює в пам’яті події Людмила. — А о 0.30 — другий. Дві-три хвилинки між ними. Люди, які на горі (вулиця спускається вниз), повиходили з будинків і дивилися.
Чоловік спав, я телевізор дивилася. Чую: звук не такий, як завжди. Якщо він високо, то гуде, наче мопед. Але ж звук рівномірний. А тут наче на зниження йшов. Наче він зараз упаде. Бахнуло, аж заграва піднялася. Я підскочила, давай Сергія будити. Щоб чи з хати тікати, чи що його робити. «Зараз, — кажу, — нас тут і привалить у хаті. Тікати давай». Чуємо, що ще летять.
Я вискочила і, доки чоловік у вітальні одягався, уже стояла на сходах. Звук шахеда добре чула. Десь прямо над нами й пролетів. Я бігала серед двору. Не знала, куди подітись.
Віка й Дарина були в хаті. Маленький хлопчик уже спав. Вони збиралися бігти в погріб. Але, можливо, доки дитинку зібрали, укутали… Їх же ж в одному місці всіх знайшли. Віка, Даша, дитинка і собака їхня, вівчарка. Вони вже при виході з будинку лежали.
А Саша, чоловік, приїхав ще коли будинок горів. Хтось йому зателефонував. Він — начальник рятувальної пожежної частини у Гнідинцях. Був у Прилуках.
Саша так кричав на всю вулицю. Як же ж він кричав! Рятувальники приїхали, він кричить: «Врятуйте моїх дітей, врятуйте мого внука». Поривався туди, усередину. А там таке полум’я було, що страшне.
Його батьки ще живі. Забрали до себе. «Швидка» приїхала, уколами накололи. Психологи з ним працювали.
Хлопці-рятувальники сказали, що їх, ймовірно, завалило, і вони вчаділи на смерть. Тіла були обгорілі наполовину. Дуже привалило, що не могли вибратися і надихалися диму.
А з іншого входу Вітини батьки жили. Вони живі. Були в хаті. Уже майже спали. Почули, що гуде над їхньою хатою. Піднялися тікати. Але їх привалило. Сергій Корнільцев і Саша, сусіди, розбили вікно, їх витягли. У нас дах трохи постраждав, вікно винесло. Нічого. Не було б більшого горя.
У дворі за столиком — поліціянт.
— Фіксуємо пошкодження. За зверненням прилучан на лінію 102 виїжджаємо. Опитуємо, — розказує старший лейтенант Максим ЛЕМЕШ, слідчий.
У двори заходять представниці фонду «Рокада». Пропонують допомогу.
* * *
Валентин ЛОТИШ, батько, дід і прадід загиблих, сидить через дорогу. Під двором сусідів Олександра та Ніни Горбатенків. На пластиковому синьому стільці біля пластикового столика. Щойно їм, постраждалим, привозили поїсти.
— Сніданок, обід. Якісь служби чи благодійники. Погукали, нагодували, — видавлює з себе слова Валентин Борисович. — Жінка в сусідів у хаті лежить, нездужає. Їздила домовлятися про похорони. Приїхали свати з Вінниці. Це внуччині. Зять Родіон. У поліції в Києві працює. Як і внучка.
Дочка… онучка… правнучок... загинули, — дивиться на згарище згорьовано. — Коли гахнуло, я вискочив зі спальні. І жінка вискочила. Доки піднявся, бо в трусах і майці, спав. Шукав штани. У глині, піску. Давай курточку вдягати, яку знайшов. Чую: жінка кричить. Її дверима завалило. А мене у ванній дверима придавило. Мабуть, ще приліт був, я не зрозумів. І як вийти? Поліз у вікно. Вибив його, — закурює цигарку дідусь. Руки побиті. — Ролети підняти не можу. А тут сусіди, Серьожа з Сашком : «Ми допоможемо». Дошки підіймали, ногами вибивали. Палку вставили, відігнули трохи. І я виліз. Потім жінка кричить під дверима. Давай її рятувати. Тут уже в нас вогонь піднявся. А де дітвора ділася? Шукали-шукали — та де там! Та половина від початку палала. Ой!..
Під огорожею поряд люди назносили продукти, ковдри, одяг.
— Гіршого нема нічого, — лежить на дивані в сусідів Гончарових Людмила ЛОТИШ. Піднятися не може. — Похорон завтра. Сюди тіла привезуть прощатися. На вулиці постоять.
— Де будете жити?
— Я не знаю, чи взагалі жива буду, — зітхає бабуся.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Вночі Чернігівщину знову атакували «герані»: двоє травмованих, пошкоджено будинки та автівки
- На Чернігівщині ворог пошкодив будинок родини посадовиці
- Росіяни запустили безпілотник по жінці, яка поралася по господарству
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
