Війна руйнує людські домівки й життя. За понад три роки повномасштабного вторгнення тисячі жителів Чернігівської області залишилися без даху над головою. Житло займає більшу частину – 81 відсоток - серед усіх пошкоджених об'єктів. А це – майже 13 тисяч будинків. Лише за вісім місяців 2025 року руйнувань зазнало 620.
Та іноді до людських бід долучається ще й стихія. 10 липня в будинок родини Іваницьких з Ніжина влучила блискавка. Дім вигорів майже повністю. Але навіть тоді, коли здається, що все втрачено, поруч з’являються люди, готові підставити плече.
Родина Іваницьких на згарищі власного дому в Ніжині
Після пологів додому повернулися через дев’ять місяців
Олена Іваницька
Олена ІВАНИЦЬКА працює в Ніжинському державному університеті імені Гоголя. Провідною фахівчинею наукового відділу. Займається студентською науковою роботою. Ігор Іваницький, чоловік, — в охороні на телеканалі «СТБ». Родина пережила хворобу бабусі, сина, і пожежа вже друга. 22 роки тому дім Іваницьких горів через невимкнену праску.
Галині Лемещенко, матері Олени, 87 років. П’ять років лежача. Сину Дімі 23 роки. Доньці Ані 17. Ігор зараз на роботі. Працює позмінно.
— У Діми пологова травма, — розповідає про сина Олена. — Лікарі казали: «Навряд чи виживе». Та я вирішила боротися за нього. Лікували в Ніжині, Чернігові, Києві.
Додому привезла сина дев’ятимісячним. Грошей нема, бо все пішло на лікування. Навчилася бути лікарем і медсестрою. Лікарі казали, що в нього ознаки дитячого церебрального паралічу.
Раніше було мало інформації про діток з аутизмом. Говорили, що в сина наслідки травми. Зараз розумію, що це. Маленьким водила в центр реабілітації. Але дітки там були складніші. Перевела у звичайний садок. Інклюзивного навчання тоді в школі не було. Пропонували індивідуальне, удома. Відмовилася, хотіла, щоб дитина була серед однолітків.
Зліва направо: Ігор Іваницький, син Дмитро, донька Аня та Олена
Син за освітою вчитель історії. Закінчив наш ніжинський університет. Йому подобається історія. Але навчання давалося важко. Не всі студенти розуміли. Деякі посміювалися. Завдяки підтримці викладачів він вивчився. Зараз у пошуку роботи. Але пожежа нас підкосила.
Аня закінчила одинадцятий клас. Не вступила в цьому році. Сказала, що їй треба перерва. Ходить у дитячий табір, займається з психологом.
Пес Рон перші дні скавчав. Особливо, коли ми йшли, а він лишався на згарищі сам. Зараз звик, знає, що кожного дня ми прийдемо, — розповідає Олена. — До цього мати ходила з ходунками. Часто падала. Поїхати до столиці працювати не можу. Як залишити матір одну?
За документами є громовідвід. Але де він?
— О 18.00 вдарило. Ми тільки зайшли в дім, коли це сталося, — згадує 10 липня Олена Іваницька. — Почули сильний вибух. Зникла електрика. Чоловік сидів навпроти вікна, бачив іскри. Вибігли на вулицю, подумали, щось бахнуло в електричний стовп. А з даху вже йшов дим. Сусіди бачили ту блискавку. Як влетіла в дах.
Олена Іваницька
За документами, у нас є громовідвід. А де він, що він, не знаю, — розводить руками. — Коли горіло, почався дощ. Матір з дому виносили на рядні. Поклали прямо на городі.
— Мати жила в Омбиші на Ніжинщині. Приїхала працювати на швейну фабрику, — розповідає Олена. — Купила цей фінський будиночок. Усе життя з батьком розбудовувалися. Провели газ, обклали дім цеглою. А потім ми з чоловіком провели воду, викопали колодязь.
Олена показує, де раніше стояла газова плита та котел
Отут була газова плита, котел, — заводить у коридор будинку. — Бачите, два випалені кола під стелею? Сюди влучила блискавка. Тут горіло найбільше. Котел розплавився. Попухла від води підлога.
Сьогодні поставили віконце на другому поверсі, — радіє Олена Іваницька. — У будинку залили підлогу. Поставили нові балки на даху. На цьому тижні будуть накривати профнастилом.
Зараз Іваницькі живуть на орендованій квартирі.
— Нас пустили безплатно. Платимо тільки за комунальні послуги.
Волонтери «на всю голову»
— Два тижні нам допомагали сусіди, родичі, знайомі. Нас четверо. Батько, свекруха ледве ходить, але намагається працювати. Готує хлопцям обіди. Валера Остропольський, Світлана Кравченко з чоловіком Геннадієм, — перелічує тих, хто допомагав розібрати згарище. — Родина Якименок. Усі сусіди з вулиці зійшлися. Віра Горботок… Боюсь зараз когось не згадати. Вивезли майже все сміття. Син Діма з чоловіком стіни зачищали. Завдяки сусідам, рідним, волонтерам у нас не опустилися руки. З їхньою підтримкою з’явилася надія, що дім можна відбудувати.
Руслан Окулов, волонтер з команди «Фенікс»
— Ми ще вигрібали сміття і вже паралельно почали відновлювати дім, — Руслан ОКУЛОВ, волонтер з команди «Фенікс», який допомагає відбудовувати дім. — Замовили дерево, днів чотири йшло.
— Волонтери зайшли до нас 23 липня, — продовжує Олена. — Пожежники так позаливали водою, що під кахлем була пліснява. Стіни з глини, очерету. Тут була дитяча кімната, передпокій, — проводить екскурсію. — Грубку розібрали. Поряд стояла ванна. Їдальня. Центральна кімната і материна спальня.
Олена Івваницька та Валерій Зубков
Вивезли чотири машини будівельного сміття. Розібрали другий поверх, вигребли сажу.
Ірина Грозенко, заступниця міського голови, підтримала. Казала, куди і за якою допомогою звертатися. Лікарі дали можливість матері полежати в лікарні довше, ніж потрібно. Сміття нам вивозили комунальні служби безплатно.
Виділили фінансову допомогу від Ніжинської міської ради. Сину Дімі, він інвалід з дитинства. Написав заяву на п’ять тисяч гривень. Матері на лікування — п’ять тисяч гривень. І мені, як власниці згорілого будинку, — 10 тисяч гривень.
Наталія Саєнко від організації «Червоний Хрест» допомогла з продуктами. Підгузками для матері. Тоді були дощі, то надала брезент, щоб накрити дім.
— Ганна Б’янко, засновниця громадської організації «Час для нас», звела з чернігівськими волонтерами. А вони «волонтери на всю голову». Нереальні хлопці. Дивлюсь на згарище і не знаю, що робити. А вони: «Не переживайте. Ми все знаємо». Працюють чітко і дружно. Знаю, коли вони приїдуть. Коли обід, коли вечеря.
Зібрали 250 тисяч
— Насправді відбудова після пожежі — не наш профіль. Займаємося відбудовою житла, що постраждало під час воєнних дій РФ, — каже Валерій ЗУБКОВ, засновник благодійної організації «Фенікс України». Відновили в області більше 20 будинків. — Будинок Іваницьких у нас перший, що постраждав від природного явища. А не від обстрілів. Не могли стояти осторонь. У нас команда з семи чоловік. Тут зараз троє. Частина команди працює в Чернігові.
Валерій Зубков, засновник благодійної організації «Фенікс України»
Валерій Зубков переконаний, що біда не ділиться на «воєнну» чи «природну» — у будь-якому випадку люди потребують допомоги. Він не зміг залишитися осторонь, коли в Ніжині блискавка знищила дім звичайної родини. Головне — підтримати людей у скруті й дати їм шанс почати життя знову, вважає Валерій.
«Ми відчули: якщо зараз не допоможемо, ця родина може залишитися без майбутнього. А разом ми можемо врятувати їхню оселю», — пояснює він свою позицію.
— Встигнете заселитися на зиму?
— Усе залежить від газівників. Треба відновити газопостачання. Для цього потрібно мати котел, плиту. Лічильник перевірили — справний. А найголовніше — новий проєкт. Скільки на це треба грошей, не знаю.
Валерій Зубков, засновник благодійної організації «Фенікс України»
Частково відбудовуємо дах, залили підлогу, — розповідає Валерій Зубков. — Майже увесь будинок буде відновлено з нуля. Прості люди зібрали гроші для цієї родини — 250 тисяч гривень. Галина Бондаренко відкрила збір. За ці кошти замовили матеріали. Звичайно, такої суми не вистачить для повної відбудови.
І те, що зібрали, уже витратили. Але з миру по нитці. Два вікна — від греко-католицької церкви. Ще одне — від фонду «Аніка». Двері купувати такі, що були у вжитку.
— Ніжинці згуртувалися, — додає Руслан Окулов. — Буває, що за три роки таку суму на відновлення не можемо назбирати. А тут за місяць.
— Цей дім повністю не закінчимо. Зробимо основну будівельну. Усі роботи всередині будинку лягають на плечі родини Іваницьких, — продовжив Зубков. — Думаю, до холодів дім буде повністю готовий до ремонту всередині.
— Кожного дня їздите з Чернігова в Ніжин?
— Ні. Живемо в гуртожитку ніжинського університету.
— Університет дуже допоміг. Я не могла хлопців забезпечити житлом, — продовжує Олена. — Олександр Самойленко, ректор університету, увійшов у моє становище. Це неоціненна допомога.
Усе життя ми розраховували тільки на себе. Скільки заробили, стільки можемо витратити. Дім будували потихеньку, усе життя. Не думала, що вийде відбудувати. Тепер знаю — вийде!
— Одна з умов волонтерів — власники пошкодженого будинку повинні теж працювати.
— Ця умова в нас виникла після першого року відбудови, — додав Валерій Зубков. — Бувало, власники думали, що ми зобов’язані це робити. Іваницькі не входять у цей перелік. Це одна з найкращих родин, які найбільше хочуть відбудувати свій дім.
***
З початку повномасштабного вторгнення в Чернігівській області відновлено понад 6100 будинків. У процесі відбудови – ще 3800.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки та з архіву родини Іваницьких
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Все пропало: як виглядає після пожежі центральний ринок у Чернігові
- Малий бізнес на Чернігівщині: хороші топорища з ясена, берези та клена, а граблі — з тополі
- Журналісти побували на ринку у громаді: що там продають
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
