Сьогодні на багато наших рішень та вчинків впливає війна. Те, на що, здавалося, раніше ми не були готові, тепер стає звичною справою. Так трапилося і в житті менянина Олександра Лося. Ще три роки тому він і не підозрював, що буде займатися цим. Радше, навпаки. Каже, що городні роботи йому так набридли в дитинстві, що сам собі заповів: не буде «гробити» своє життя, копирсаючись у землі. Але тепер у Мені багато хто знає, що Сашко вирощує чи не найсмачніші помідори.
Дядько Зумлін: від квейку до мрії про торговий бренд
Про нове захоплення Олександра багато друзів та знайомих дізналися з його яскравих постів, опублікованих в соцмережі Фейсбук. Фото та відео доповнені щирими, з присмаком гумору коментарями автора, у яких він розповідає, як працює на помідорній плантації. І головне, що це не просто слова, адже результат праці помітний на тих же світлинах – майже двометрові стебла томатів з яскравими, стиглими плодами. Кожне таке стебельце доглянуте, виплекане.
Цікавимося, чому обрав для себе нік «Дядько Зумлін».
Багато улюблених занять має Олександр. Одне з них – «тихе полювання»
– То давня історія, – посміхається Сашко. – Коли реєструвався у мережі, не схотів підписуватися власним іменем, а використав нік, який взяв для себе колись, коли захопився комп’ютерними іграми. Тоді, на початку 2000-х років, граючи у Quake II, усі мене знали як Зумліна. Фейсбук при реєстрації вимагає ім’я та прізвище, тож довелося назватися дядьком, бо за віком я вже не той юнак, який колись вільний час просиджував у комп’ютерному клубі. Тепер маю надію, що колись, можливо, таку назву носитиме торгова марка мого бізнесу.
Їздив на заробітки
Сашко – корінний менянин. Народився і все життя проживає на Гуринівці. Закінчив Менську гімназію (тоді це ще була школа імені Леніна). Трохи працював на заводі «Мена Пак». Каже, що з Мени виїжджав хіба що на навчання (має радіотехнічну освіту, хоча за фахом ніколи і не працював) та трохи на заробітки до росії.
– Раніше багато хто так жив, – розмірковує чоловік. – От і мені довелося попрацювати на будівництві в Пітері, коли між нашими державами, здавалося, ще були більш-менш нормальні взаємини. Коли повернувся додому, трохи пробував себе в медіа – ньюсмейкером на новинному сайті. Переважно займався новинами про робототехніку, ґаджети. Займався пошуком цікавої інформації в інтернеті, щось доводилося перекладати з англійської на українську. А з 2013 року працюю менеджером з комунікаційних технологій у компанії, яка займається доставкою в Україну комплектуючих деталей, що використовуються при обладнанні мереж водо-, тепло- та газопостачання, у сільськогосподарському виробництві, при комплектуванні протипожежного обладнання. Те, чим ми займаємося, є сьогодні вкрай важливим, адже через війну, на жаль, доводиться відновлювати пошкоджені трубопроводи, газогони.
Якийсь «неправильний» Телець
Графік основної роботи у Олександра стандартний – п’ять днів на тиждень вісім годин щодня, з восьмої до сімнадцятої. Але його трудовий день розпочинається задовго до того, як він вирушає на роботу, і триває допізна після повернення додому. Бо і зранку, і вечірньої пори Сашко займається доглядом за своїм городом: полив, підв’язування, пасинкування, обробіток засобами захисту.
– Я за гороскопом Телець, – каже Олександр. – Давно читав про цей знак Зодіаку, що Тельці – це землероби. Але я мабуть якийсь нестандартний Телець, бо ще в дитинстві ота картопля у мене відбила бажання і тоді я думав, що ніколи в житті не піду на город. Зараз розумію, що це наслідок неправильного стимулювання. Хіба ж нормально, коли дорослі говорять дітям: «Який ти молодчина, що так гарно посапав картоплю» замість «Який ти молодець, що винайшов якийсь механізм, котрий полегшує роботу»? Хвалили за те, що ти роками безперестанку рив землю.
З початком повномасштабної війни, коли не все так певно було і з роботою, і загалом із подальшим життям, Олександр Лось вирішує зайнятися чимось таким, що б було корисно і для себе, і для людей. Але водночас давало б можливість трохи відволіктися від сумних думок.
– Я купив насіння помідорів і вирішив виростити власну розсаду, – розповідає чоловік. – Посіяв і побачив, що все у мене вдалося. Чому саме помідори? От вони мені дуже подобаються. У будь-якому вигляді. Я завжди власноруч готував соуси, томатний сік, різноманітні салати. Помітив, що вистачає не лише для себе, а є й надлишки, які із задоволенням стали купувати знайомі. Саме це і наштовхнуло на думку: чому б не поставитися серйозніше до цього заняття?
Щоб і собі, і людям
У 2023 році Сашко розширив свою помідорну грядку. У нього з’явилася власна клієнтура. Звісно, що цінував свою працю, але за ціною не гнався. Розповідає, що тут скористався принципом покійного дідуся Миколи Бондарчука.
– Дідусь був знаним на Менщині теслею, – пригадує Сашко. – Він виготовляв на продаж різноманітні дерев’яні вироби: граблі, топорища, кісся на коси. Я часто разом з ним бував на базарі, а потім якось запитав: «Дідусю, а чому ти так дешево продаєш топорище? Воно ж у тебе таке якісне. У магазині такого не купиш». А у відповідь почув: «Я продаю так, щоб було приємно і собі, і людям». Саме такого принципу дотримуюся тепер і я: і щоб було недорого, і щоб люди могли скуштувати якісні свіжі овочі. Покупці мають вибір – за ту ж ціну обрати товар або ж якісний, або ж навпаки.
Не тільки помідори можна знайти на грядці Сашка
Уже зараз, ще не маючи великого досвіду, Олександр Лось планує майбутнє, розробляє своєрідну стратегію. Наприклад, помітив, що з тими площами землі, які він має, йому зручніше займатися пізніми сортами томатів.
– Я не намагаюся висівати розсаду якомога раніше, – ділиться Олександр. – Те, що на тиждень-два раніше з’являться рослини, не суттєво впливає на результат. Тому висіваю насіння майже на місяць пізніше, ніж це заведено у багатьох. Для мене важливіше запропонувати споживачеві якісні овочі тоді, коли їх не так багато на прилавках. Мій принцип побудований на тому, щоб так звані комерційні помідори я починав збирати і реалізовувати тоді, коли у переважної більшості основний сезон збору завершився. От зараз, наприклад, помідорів з відкритого ґрунту вже майже не знайти на базарі у Мені. Тим більше – у супермаркеті. Я ж можу ще запропонувати. Хоча і не заперечую, що колись буду займатися теплицями, але вирощуватиму там такі сорти овочів, які дійсно смакуватимуть покупцям.
Відійти від старих методів
Поки що, на жаль, Олександр коштів на це не має, тому є задумка оформити заявку на грантову допомогу. А загалом він мріє про велике помідорне господарство, коли б можна було створити нові робочі місця і найняти на роботу людей.
Цьогорічного сезону на своєму городі площею 20 соток Олександр під помідори відвів чверть землі. Крім томатів, вирощував картоплю, огірки, кавуни, дині, гарбузи, солодкий перець, баклажани. Господар каже, що баклажани, яким раніше, мабуть, спека заважала розвиватися, тепер почали неначе надолужувати втрачений час. Але, на жаль, плоди невеликі.
– Ми проживаємо удвох з моїм батьком, – каже Сашко. – Декілька спроб пошуку своєї другої половинки для мене виявилися невдалими. Не втрачаю надії, але поки хазяйную сам і, звісно, батько надає мені посильну допомогу. Намагаюся за можливості якомога більше робити так, щоб відійти від старих методів господарювання, які потребували значних фізичних навантажень. Наприклад, щоб не горбатитися на прополюванні грядок, я використовую агроволокно, яким устеляю поверхню землі між рослинами. Це не лише захищає їх від бур’янів, а й дає можливість утримувати вологу та тепло. Також обладнав систему крапельного поливу.
У постійному пошуку
Олександр Лось каже, що не вважає себе якимось супер-фахівцем у своєму занятті, адже три роки – це зовсім мізерний термін для цього. Він перебуває у постійному пошуку: багато читає, переглядає відео, дослухається до порад. Окремо завів записник, у якому робить нотатки про висів насіння, особливості окремих сортів, появи перших квітів та стиглих плодів.
Щодо підбору сортів, то городник теж експериментує. Каже, що з одним, який відповідає його смаку і щодо товарного вигляду, і щодо смакових якостей, вже точно визначився. За цей час переконався, що результат праці також залежить від того, наскільки якісне насіння та засоби захисту рослин використовуються. Помітив, що тут справді спрацьовує принцип: чим дорожче – тим якісніше. Також чітко визначився: сорти мають бути високорослі – це дає змогу економити і в земельній площі, і дати можливість рослинам отримувати більший доступ повітря та сонячного освітлення.
– Не можу сказати, що мені вдалося цілком звести до мінімуму застосування фізичної праці, – каже Олександр. – Без неї не обійтися, адже треба і ґрунт підготувати, підживити, накрити агроволокном, прокласти систему поливу, підв’язати кожну рослину, пасинкувати. А потім – розпушувати ґрунт, видаляти бур’яни, які періодично з’являються у рядах. Трудомістким є збір врожаю.
У Олександра вже сформувалося коло споживачів – родичі, сусіди, знайомі, колеги. Цього року він продавав помідори на Троїцькому базарі в Мені.
– Я там купую засоби захисту рослин, – розповідає Сашко. – Продавчиня погодилася продавати і мої помідорчики. Коли привожу товар, помічаю, що люди вже пізнають мене. Навіть завчили мою коронну фразу, яку часто використовую у своїх фейсбучних відео: «Купуйте, бо з’їдять!». Люди беруть, хвалять, дякують, запитують ще. Зокрема, у нас склалися відносини на рівні «алаверди»: наш менський масажист Олександр Гапон уже багатьох поставив на ноги. Серед них багато військових. Мій стан здоров’я змусив також подружитися з Сашком, який сьогодні є також моїм клієнтом.
Справи до душі
Чи вистачає у Олександра часу на інші заняття, крім основної роботи та городу?
– Намагаюся його знаходити, – відповідає він. – Загалом маю захоплення, якими займаюся давно. Часом відкладаю одне і повертаюся до іншого. Можливо, комусь здасться смішним, але колись оволодів мистецтвом вишивання бісером. Вважаю таке заняття своєрідною арттерапією, коли довгими осінніми та зимовими вечорами, зручно вмостившись у кріслі, починаєш нанизувати бісер – зернинку за зернинкою. А в підсумку отримуєш барвисту картину, і водночас відволікаєшся від гнітючих неприємних думок, клопотів та турбот.
Майстер вже має своєрідну галерею з ікон та картин. Також любить експериментувати на кухні. У вихідні ж, коли дозволяє час і сприяє погода, то зазвичай вирушає до лісу за грибами. Або ж на риболовлю на Десну.
Любить і подорожувати, відкривати для себе щось нове і цікаве.
Джерело: "Сусіди.Сіty", автор Віталій Сергійко
"Час Чернігівський" писав про таке:
