Чернігівець Олександр Волощук - персона відома та медійна. За мирного життя він відвідав 60 країн та написав 11 книг, зокрема, і про російський шовінізм та про те, що таке війна.
У лютому пішов до армії, пояснюючи це обов‘язком перед власною совістю.
Захисник брав участь у бойових діях у районі Новоселівки під самим Черніговом, 22 березня було дуже важко, коли до них наблизилася ворожа дрг. Олександр Волощук вважає, що Чернігів вистояв завдяки об’єднанню містян і мудрому керівництву. Каже, що настрій бойовий, всі готові відстоювати місто і область, якщо що: «Якби я не вірив у Перемогу, я б тут не був», цитує його сторінка ОК «Північ».
Сам же він із задоволенням у соцмережах розповідає про буденні миттєвості Чернігівщини. Те, як війна змінює погляди і ставлення людей. Надто у прикордонних громадах.
«Повертаюся вчора з Чернігова до місця служби. В Городні заходжу до магазину і чую краєм вуха, як одна жінка вчить свого маленького сина (хлопчику не більше п'яти років), що треба поважати людей у військовій формі. Коли вже стояв у черзі біля каси, цей хлопчик раптом опинився біля мене і протяг мені свою ручку, щоб я її потиснув. Переді мною стояв у черзі ще один військовий, хлопчик потиснув руку і йому. Це було дуже зворушливо. І я відразу пригадав день 5 квітня, коли наша військова колона першою входила до залишеної російською ордою Городні. Як нас зустрічали - з прапорами, сльозами на очах, обіймами. Таке не забувається. Це ті рідкісні миттєвості життя, які ніколи не повторяться...», - написав захисник у себе на сторінці в фейсбуці.
Пост викликав бурхливу реакцію у чернігівців. У коментарях чимало людей описали свої враження про нарешті вільне місто.
Людмила Скрипко:
- Ніхто з нас ніколи не забуде того дня. Ви, такі втомлені, але усміхнені і щирі, ніби знову повернули нас до життя. Дякую Вам за те, що повернули нам наш дім і кожен день оберігаєте нас.
Світлана Шабас:
- Дякую за моє вільне місто. Як же ми вас тоді чекали, ніколи не забуду тієї радості, коли побачила українських військових і рідні синьо-жовті прапори.
Ліда Терещук:
- А я бігла шо навижена до дороги в галошах і верещала від радості! Може, згадаєте мене?)))
Олександр Волощук:
- Ні, Лідо, не пам'ятаю вас. Але яка різниця, тоді всі раділи! :))
Ліда Терещук:
- Та я звичайно шучу, тоді всі такі були )))
Єгор Кузьмін:
- У жены там подруга живёт. Тяжело им было в оккупации, а русские ещё и говорили постоянно, что мы тут навсегда теперь.
Олександр Волощук:
- Их "навсегда" длилось 39 дней...
Мандрівник та захисник говорить: має плани і час після перемоги. Поступово робить нотатки для майбутньої книги. А ще - хотів би поїхати у далекі краї - до африканського континенту. Там він ще не був.
Читати також: Через ракетний удар по Десні загинув боєць із Козелецької громади
