62-річний Андрій КАЛЮХ з села Веселе на Ніжинщині допомагає сусіду Миколі Безкоровайному. Устилає щебінкою стежку від траси до двору.
Така допомога — його підробіток. Двір сусіда обіч автодороги до Ніжина. Від траси до двору зроблена дорога для під’їзду машиною. Вона грунтова. Де зійшов сніг, сильно грузне.
Щебінь зсипався на узбіччя з асфальтованого шляху.
— Коли був лід, дорожники щебінкою посипали. Щоб машини не ковзали, — пояснює Андрій. — Ту посипку з проїжджої частини на боки розкидало.
Автомобілі один за одним проносяться трасою. Щебінки на дорозі нема. Уже вона там і не треба.
— А я лопатою беру з узбіччя і накладаю на грунтівку, щоб не грузло, — каже чоловік. Вивертає на грязюку, рівняє. Мою ногу засмоктує багнюка. Андрій кидає порцію щебінки на те місце. Дзвінко ляпає зверху пустою лопатою, утрамбовуючи. — Ця доріжка насипна, — за роботою балакає Калюх. — Спуск крутий. Рівняли, щоб не було ями. Якщо мокро, не поїдеш. Ще трохи підсипали. Невлежане, сніг розтанув — грузне.
Калюх старається, робить на совість.
— Друг тут живе. Попросив. А мені дозволяє воду безплатно брати. Він собі свердловину пробив, 50 метрів глибиною. Вкусна вода.
— Щось же і доплатить? — не дуже вірю в такий натуральний обмін.
— Возможно, — хихикає Андрій і знову береться за лопату. — За півтори сотні домовились.
Двір Андрія Калюха трохи далі.
— Перша хата від вигону, — показує держаком лопати. — Колись корів пасли, — ностальгійно зітхнув. — А тепер у всьому селі чотири корови лишилося.
Чоловік удівець. Жінка померла два роки тому.
— Не сказати, що й хворіла. Відмовляли нирки, легені. А так — точна причина смерті невідома, — знизує плечима. — На вісім років за мене старша.
Спільних дітей нема. А у Валентини Миколаївни було четверо. Два сини живі: один у Польщі на заробітках, другий воює. А дві дочки вже на тому світі.
Андрій Олексійович пенсіонер. Працював колись механізатором у колгоспі.
— Коли колгоспи розігнали, працювати стало ніде. Стажу не заробив, — зривається голос дядька. Новим агропідприємствам чи фермерам, мабуть, не знадобився. — Живу на соціалці. 2500 гривень. Пенсію, казали, у 65 років збільшать. Щороку переносять на два роки. Не дочекаєшся тієї пенсії ніколи.
На життя не вистачає. Заробляє по людях.
— Заробітку мало, — обіймає держак лопати. — Переважно весна, літо, осінь. Зимою майже нема. Хіба хто сніг попросить почистити. Стежку прокидати, кругом хати. Таке. Мєлочі, — махнув рукою.
— На одяг є? — дивлюся на драну одежинку. — Як економите?
— Та нічого там економити. Взуття й одяг купую. Ніхто нормального не дасть. А це, — поправляє дрантя, — накинув, щоб тепліше.
Ще Андрій Калюх плете корзини. Прості, для городу.
— У Дрімайлівці купують корзини, у Вересочі — верейки. Спочатку велосипедом приїду, дізнаюся, кому чого скільки треба. І скільки коштуватиме кажу. Зараз — 80. Сплів, розвіз.
— Заготовлена лоза вдома є?
— Я такі не роблю. Лозу треба запарювати. А для цього дрова. Дрова в лісі. За так ніхто не привезе.
І спробуй знайти гарну лозу для кошиків! — завівся дядько. — А такої, що на верейки, вистачає. Я ото наламав і плету. Отут нарвав, там нарвав. Понад ставком нашим була. Головне, плести, доки не засохла. Бо стає ламкою.
— Довго така служитиме?
— Головне, картоплю у верейці на зиму не лишати, щоб вона замерзла. Бо тоді пропаде. А як городину вибрав, верейку помив, висушив і на горище закинув, — довго. За потреби користуватися. У мене он служать уже хрін його знає, скільки.
Та щось ліньки стає. За цей сезон не сплів жодної, — чоловік знову заскреготів лопатою об щебінь. Накидає, рівняє.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Куди можна влаштуватися молоді на літні підробітки на Чернігівщині
- "Бо можемо!": як на Чернігівщині відновлюють зруйновані будинки
- Безробітні розчищають чагарники та будуть захисні споруди: як це працює і скільки отримують
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
