Чотири снаряди до ветеранарно-стерилізаційного центру «Крок до тварин» прилетіли з початку війни на Чернігівщині. Поранені та вбиті тварини, зруйновані вольєри та господарські будівлі. Директорка закладу Тетяна Діденко сама теж ледь вціліла під час одного з обстрілів, але попри це своїх підопічних не покинула.
Наразі ВСЦ не займається відловом та стерилізацією тварин. Прилаштування теж нема. Заклад потребує кормів, побутової хімії та робочих рук. Також просять чернігівців не випускати тварин із вольєрів. Така «допомога» лише шкодить. А ще наголошують, що у цей час собакам та котам значно важче, ніж людям, адже вони не розуміють, що відбувається.
Шокуючим виявився нещодавній допис Тетяни Діденко. Вона розповіла: щойно в місті стихли обстріли, власники тварин почали везти їх до центру.
На щастя, історій із щасливим завершенням таки більше.
До прикладу, єдиний в Україні зоопарк у колишньому райцентрі — місто Мена — наразі має річну норму варення для мавпочок, а також значний запас інших харчів для різних звірів. Усе це принесли або перерахували на харчі гроші небайдужі.
У перший день війни, коли танки пішли селами, не всі доглядальники за тваринами у менському зоопарку вийшли на роботу. Хтось не зміг дістатися, хтось боявся за своє життя. Звісно, не було і відвідувачів. Не здійснювалося фінансування. Почалися проблеми з харчами та прибиранням вольєрів. Тоді про це повідомили у соцмережах – і за кілька днів ситуація кардинально змінилася.
«Не хочеться, щоб і люди від себе забирали. Ми ж розуміємо всю ситуацію, і я так вдячна всім тим, хто все це надавав. Тварини у нас зараз не голодні», — каже директорка зоопарку Зінаїда Максименко.
Знайшлися й ті, хто пропонував перетримку, якщо господарі не мали змогу евакуюватися разом з кішкою чи собакою. Чимало чернігівців почали прихищати покинутих тварин.
Чернігівка Інна Андруг живе в приватному секторі. Так сталося, що за кілька років в її домі з’явилося 12 котів: когось підкидали, хтось приходив на подвір’я зі своїм потомством. Потім Інна забрала до себе батьків, у яких ще троє котів. У перші дні великої війни Інна розмістила оголошення, що готова взяти пухнастиків на перетримку. Так з’явилося ще двоє. Їх господиня відповідальна і постійно піклується, аби і в її котів, і в їхніх друзів було що їсти.
«Моя знайома за кордоном. Однак і звідти надсилає корм, або координує мене, де можна взяти чи придбати його тут», — каже Інна.
Ще двох муркотунів довелося визволяти із зачинених квартир.
«Звісно для тварин це стрес. Є свої особливості соціалізації в такому великому колективі, але ми справляємося, - ділиться чернігівка – На небезпеку реагують, коли вона реально дуже близько. Наприклад, прилетіло неподалік. А загалом не нервують самі й не лякають нас даремно».
Зараз в Інни мешкає 21 кішка.
Втім, чимало господарів таки знайшли можливість евакуювати своїх улюбленців. Звісно, цей шлях не був простим. Чернігівка Надія Вечерська евакуювалася до Німеччини разом із маленьким сином. Двох псів – Лакі і Бублика – залишила у своєї мами, яка згодом разом із ними теж вирушила в дорогу.
«Зазвичай тварини повинні мати документи для виїзду, однак у цій ситуації для українців роблять виняток. Втім, коли собаки вже приїхали до Німеччини, ми зайнялися їх вакцинацією та оформленням усього необхідного. Кожна тварина повинна мати спеціальний жетон, де міститься інформація зокрема і про господаря, а без щеплень не можна гуляти», — розповідає Надя.
Фото з родинного архіву
Подружжя Віра та Сергій Агієнки мали завдання із зірочкою. Їх 10-місячний лабрадор-ритривер Саган ще 4 лютого зламав лапу. Відтак потребував особливої уваги, а також значно обмежував мобільність своїх господарів. У перші дні російського вторгнення родина навіть під час повітряних тривог залишалася в квартирі, переміщуючись лише до ванної кімнати, адже щоразу спускатися до укриття з 35-кілограмовим псом на руках досить складно. Окрім того, Саган не єдиний чотирилапий улюбленець подружжя. Мають ще й мейкуна Маркеса. За кілька днів родина переїхала до друзів у приватний будинок. Згодом пристали на пропозицію друзів залишити кота у них, а пса, який потребує лікування, евакуювати на Івано-Франківщину.
«17 годин ми були в дорозі. Саган мужньо все це витерпів. Найскладніше було потім: йти, не обертаючись, — зазначає Віра і додає — Саган і Маркес нам, як діти. Лише після того, як їх прилаштували, змогли зайнятися тим, чим мали: чоловік пішов захищати країну, я повернулася до своїх репортерських та волонтерських справ».
Фото з родинного архіву
Історії українців, які героїчно рятують своїх чотирилапих друзів, уже облетіли увесь світ. Чого тільки вартий подвиг Анастасії Тихої. Дівчина разом з чоловіком Артуром Лі вивезла з охопленого війною Ірпеня 15 собак, зокрема з інвалідністю, 5 котів, хамелеона, черепаху, хом’яка та павука.
фото Christopher Occhicone
Пухнастики ж теж не залишаються в боргу і допомагають хто як може.
Хтось відданістю і вдячністю за порятунок. Як-от пес, що радісно зустрічає українських військових.
фото ТСН
Хтось невтомною працею, як джек-рассел-терьер Патрон. Дворічний пес є талісманом чернігівських рятувальників. Патрон щодня знаходить сотні нерозірваних боєприпасів і цим рятує людей.
Фото зі сторінки ДСНС
Промовиста ситуація з «гарячої» Луганщини: патрульні поліцейські евакуювали з притулку понад 40 песиків.
«Це про людяність, це про українців…Наші рятують, орки знущаються та їдять. Є люди, а є росіяни», — прокоментував очільник Луганської ОВА Сергій Гайдай.
***
Так, як би не було, але головна риса людяності – це любов до всього живого. А показник свідомої людини – це відповідальність за свої ж вчинки, у тому числі й щодо долі тих, кого приручили.
