У часи повномасштабної війни публікації українських журналістів, особливо тих, хто працює на прифронтових територіях, стали не лише джерелом інформації, а й потужним щитом проти російської брехливої пропаганди та дезінформації.
«На біле росіяни кажуть навіть не «чорне», а «мокре»
– Значення прифронтової преси важко переоцінити, – каже Ганна Черненко, координаторка Центру журналістської солідарності НСЖУ, яка живе і працює у Харкові. – Коли мені до лютого 2022 року казали про газету з тиражем у декілька сотень примірників, я дивувалася такому явищу. Адже сторінки в соцмережах і телеграмканали мали набагато більше підписників. І хоча працюю в журналістиці з 2009 року, я тільки після початку повномасштабної війни в повній мірі зрозуміла значення друкованої преси. Для місцевих жителів вона – як телеграмканал-мільйонник!
В умовах інформаційного голоду в прифронтовій зоні люди стають особливо вразливими до дезінформації.
– Часто, працюючи у прифронтових містах – таких як Ізюм, Куп'янськ та Вовчанськ – ми, харківські журналісти, бачимо людей, які підходять до нас і питають, що насправді відбувається на фронті і в країні? – розповідає Ганна. – Бо електрики й інтернету там часто немає, газет надходить мало – і місце, що звільнилося, одразу займають російські агітатори і російські медіа.
Журналістка підкреслює масштаби російської пропаганди:
– Я не знаю, як описати ступінь спотворення дійсності, який застосовують російські медіа. На біле вони кажуть не «чорне», а «мокре». Тож відсутність правди викликає спочатку страх, а потім зневіру. Але завдяки роботі місцевих журналістів уся ця система ламається.
Черненко та її колеги не раз стикалися із тим, що окупанти використовують пропагандистські матеріали для психологічного тиску на полонених та цивільних заручників.
– Коли ми приїжджали на зйомки у визволені Балаклію або Ізюм і знімали в катівнях, де окупанти тримали вихователів дитячих садочків – просто за те, що вони не йшли на співпрацю з росіянами, то бачили камери, заповнені пропагандистськими газетами. Так окупанти ламали людей через інформацію, – розповідає журналістка.
Володимир Павлов, оператор і фотограф, колега Ганни Черненко, активно співпрацює з іноземними журналістами, допомагаючи їм висвітлювати реальну ситуацію в Україні. Він працював з Sky News Arabia, Deutsche Welle, Reuters та іншими міжнародними ЗМІ, документуючи події не лише на Харківщині, але й на Донбасі.
Володимир наголошує на важливості протидії дезінформації через висвітлення реальних подій.
– Приміром, за день до нашої з вами розмови росіяни повідомили, що «знищили в Харкові ще одну базу НАТО, іноземних інструкторів... – розповідає він. – Але ми були на місцях ворожих прильотів. Насправді поранені, яких ми бачили, яких допомагали перев'язувати, – це слюсар газової служби, це жінка, яка живе поруч із місцем, куди влучила російська ракета «Іскандер» з касетною боєголовкою, і чотири працівники будівельного підприємства. Не було жодного військового, жодного «іноземного інструктора».
«Люди зараз читають більше, ніж до повномасштабної війни»
Журналісти у прифронтових зонах працюють в надзвичайно небезпечних умовах.
– З початку повномасштабної війни харківським журналістам довелося навчатися не лише розрізняти українських і російських військових по формі, визначати різні види ракет, дізнаватися, якого кольору одяг підходить для роботи в небезпечній зоні, а який ні, і як краще пояснити правоохоронцям, що ти – журналіст, а не ворожий агент, а й психологічно адаптовуватися до того, що на місці «влучання» ти можеш знайти чиюсь руку або іншу частину тіла... – каже Ганна Черненко.
У маленьких містечках і селах, наближених до фронту або російського кордону, ситуація ще складніша ніж у Харкові.
Газета «Вперед» з Бахмута Донецької області, яка на початку війни кілька місяців не виходила, відновила друк за сприяння Національної спілки журналістів України у жовтні 2022 року, коли місто перебувало в облозі.
Головна редакторка Світлана Овчаренко розповідає:
– У Бахмуті не було електрики, світла чи газу, не було телефонного зв'язку, телебачення чи радіо. Люди жили в підвалах. Газета стала єдиним джерелом інформації для містян, розповідаючи, де знайти допомогу та евакуаційні автобуси, як отримати виплати для переселенців.
Зараз редакція «Вперед» працює віддалено. Газету друкують у Києві і розсилають у 12 міст, де оселилися колишні мешканці Бахмута.
– Нас читають, як і раніше. Можливо, у бахмутян, які виїхали з міста, тепер є й інші засоби інформації, але вони й далі залюбки читають «Вперед», яку знають як рідну, улюблену газету, яка навіть у найтяжчі моменти життя несла їм правду, – каже Світлана.
Газета «Зоря» з Лимана на Донеччині втратила свій офіс під час окупації, але продовжила роботу.
– Люди зараз читають більше, ніж до повномасштабної війни, вони хочуть отримувати об’єктивну і правдиву інформацію, – каже головний редактор Олександр Пасічник. – І ми єдине патріотичне джерело інформації в Лимані та районі.
«Це не просто накопичення інформації. Ми фіксуємо злочини»
Василь Мирошник, головний редактор однойменної газети, також «Зорі», яка виходить у прикордонному Золочеві, щотижня долає близько 400 кілометрів, самотужки розвозячи тираж свого видання по населених пунктах, навіть у найнебезпечніші місця.
– На Золочівщині зараз усе виглядає дуже погано... Людей майже немає... Вони виїхали або їх просто вбили... Дрони – це страшна штука, – розповідає Мирошник.
Він зазначає, що редакцію «Зорі» обстрілювали щонайменше вісім разів, а в центрі Золочева загинуло багато мирних жителів. Незважаючи на небезпеку, Мирошник наголошує на важливості документування російських військових злочинів.
– Те, що роблять журналісти в прифронтовій зоні – це не просто накопичення інформації, – каже він. – Ми фіксуємо злочини. Як результат російських обстрілів мирної інфраструктури, майже сто мирних жителів убито тільки на Золочівщині. Це діти, літні люди... Про все це треба буде написати книгу!
Мирошник підкреслює, що на прифронтових територіях люди хочуть читати газети і дізнаватися з них правду.
– Якщо десь виникає несправедливість щодо до наших людей, саме медійники можуть посприяти, – додає редактор. – Декілька разів у нас дійсно вийшло допомогти... Люди хочуть правду. Люди люблять Україну.
А головний редактор газети «Ворскла» Олексій Пасюга проводить у Великій Писарівці – прифронтовому колишньому райцентрі, де залишилися руїни редакційного офісу, три дні на тиждень.
– Ми приїжджаємо, щоб розвезти газети, зібрати матеріал для нових публікацій. І обов’язково заходимо в редакцію, щоб прибрати чергову порцію битого скла та іншого сміття, яке з’являється через регулярні російські обстріли, – розповів Олексій. – У нас читачі – не лише у Великій Писарівці, а й у інших населених пунктах. Їм усім потрібна газета й переконання, що нас не зламали!
За словами редактора, у Великій Писарівці практично відсутні електропостачання, газ, майже відсутній зв'язок. У центрі все зруйновано – поліклініку, бібліотеку, пошту, суд, прокуратуру. Але, незважаючи на складні умови, редакція продовжує готувати нові випуски газети для своїх читачів...
Російська дезінформація – виклик для українських прифронтових громад
Майже 80% жителів прифронтових та звільнених територій стикалися з випадками дезінформації, причому майже третина з них – часто. Ці дані отримано в результаті масштабного дослідження, проведеного Національною спілкою журналістів України. Опитування охопило понад 400 респондентів з шести областей: Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Харківської та Херсонської.
Найбільш емоційну реакцію у людей викликали фейки про захоплення нових територій російськими окупаційними силами. Такі повідомлення спрямовані на дезорієнтацію українців та поширення паніки серед населення.
Особливу увагу привертає використання візуальних маніпуляцій. Професійно відредаговані фотографії та відео, створені за допомогою штучного інтелекту, стають все більш переконливими інструментами дезінформації. Це вимагає від споживачів інформації підвищеної пильності та критичного мислення.
– Я пам'ятаю фейк, який прочитала в одному з телеграм-каналів про здачу села Роботине на Оріхівському напрямку. Російські новинні канали навмисно поширювали таку інформацію, щоб дезорієнтувати українців і посіяти паніку серед нас, – поділилася Валентина Павлович, вчителька із Запоріжжя.
Для протидії дезінформації експерти рекомендують місцевим медіа створювати спеціальні рубрики з перевірки фактів, які б розкривали механізми російських інформаційних атак та надавали поради щодо розпізнавання фейків. Важливо також підвищувати рівень медіаграмотності населення через освітні програми та регулярні публікації.
Боротьба з дезінформацією стає ключовим завданням для українських медіа, особливо в прифронтових регіонах. Це вимагає не лише професіоналізму журналістів, але й активної співпраці з місцевою владою та громадськістю для забезпечення доступу до достовірної та актуальної інформації.
– Українські журналісти на прифронтових територіях виконують критично важливу роль у протидії російській дезінформації, – переконаний голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Вони не лише інформують суспільство, але й активно викривають брехню ворога, документують військові злочини та підтримують моральний дух місцевого населення в умовах війни. Їхня робота є ключовим елементом у боротьбі за правду та збереження української ідентичності на територіях, які найбільше потерпають від російської агресії.
Джерело: Інформаційна служба НСЖУ
"Час Чернігівський" писав про таке:
