Тотальное беззаконие, процветающее на оккупированных территориях и сдобренное уголовным контингентом, прямиком из тюрем примкнувшим к российско-террорестическим бандформированиям в обмен на свободу, привело к закономерному итогу – борьбу за сферы влияния и власть между группировками самопровозглашенных псевдореспублик "Л/ДНР". Кремлю так и не удалось объединить их под единым знаменем ввиду того, что понятие борьбы за идею, а тем более за "мир" пусть даже "русский", им элементарно не знакомы.
Відкриваю одну із районних газет – і тетерію. Майже півшпальти фото – мати побивається над полеглим сином, схилившись над домовиною. На першій сторінці обласного тижневика – аж два ідентичні знімки.
"Коли впаде червона Москва, на Україну сунутиме нова „демократична" чи якась інша НТС-Росія. ЇЇ перемогти можна лише армією."
Ярослав Стецько, "Дві революції".
Війна на Сході була неочікуваною. Багато хто вважав (а можливо й досі вважає) росіян дружніми до нас. Але варто зазирнути глибше, щоб побачити - це далеко не так. Хоча за часів Радянського Союзу вперто нав'язувався міф про "братні слов'янські народи", але Росія завжди перебувала в статусі старшого брата, а українці були "хохлами". По суті існував поділ на великоросів та малоросів, але більш завуальований. Це братерство було подібне історії Каїна та Авеля. І війна на Донбасі - лише черговий виток у давньому протистоянні.
Нещодавно натрапила в соцмережах на вірш одного чоловіка. Він зараз там.....в самому пеклі. Єдине, що його тримає в цьому світі - його донька та дружина, які чекають на нього вдома. Щиро та без прикрас, як крик душі, звучать його слова. Без зайвих коментарів :