"Коли впаде червона Москва, на Україну сунутиме нова „демократична" чи якась інша НТС-Росія. ЇЇ перемогти можна лише армією."
Ярослав Стецько, "Дві революції".
Війна на Сході була неочікуваною. Багато хто вважав (а можливо й досі вважає) росіян дружніми до нас. Але варто зазирнути глибше, щоб побачити - це далеко не так. Хоча за часів Радянського Союзу вперто нав'язувався міф про "братні слов'янські народи", але Росія завжди перебувала в статусі старшого брата, а українці були "хохлами". По суті існував поділ на великоросів та малоросів, але більш завуальований. Це братерство було подібне історії Каїна та Авеля. І війна на Донбасі - лише черговий виток у давньому протистоянні.
«Зелений» чи «клечальний» тиждень увійшов у мої душу, пам'ять і серце з дитинства, коли із незборимим бажанням стріти русалку – крадькома толочила жито. Навіть погрози нині вже покійної бабусі висікти кропивою не лякали. Прагнення побачити дивне й загадкове створіння, закосичене квітами, із довгим зеленим,як трава, волоссям, із синіми, як морська глибочінь, очима, у білому вбранні перемагало. Можливо, тому, що знала відгадки на всі три загадки, якими згідно із повір'ями - легендами русалки випробовують кожне стрічне дівча. Знала, що камінь росте без кореня, а вода тече без повода і папороть цвіте без цвіту.
