Час Чернігівський

У середу ввечері у Музеї сучасного мистецтва «Пласт-Арт» відбулося незвичайне дійство. Цього тихого вересневого вечора на чаювання до родини графів Шептицьких зійшлися друзі. Камерна атмосфера біля каміну дозволила відчути незвичайно глибокий світ листів Митрополита Андрея, зокрема листів до Матері.

«Послухаємо Шептицького»... ці слова, що часто звучали уприсутнюючи особу Митрополита посеред слухачів водночас запрошували до ближчого знайомства.

Мама Митрополита, Софія Шептицька, донька відомого письменника Олександра Фредра, була дуже талановитою і дбайливою. Вона переживала кожен крок у житті її дітей через листування з ними, через відкрите і щире спілкування. До цього вона привчила синів, тому не дивно, що про найяскравіші події свого життя Андрей Шептицький писав звертаючись до Матері.

«Моя Найдорожча Мамо! Хочу розказати Тобі про одну подію, про яку, крім мене й мого духовника, ніхто не знає», - так розпочав розповідь мамі Митрополит про єврейку Сару і чудо уздоровлення...
«Між іншим, Моя Кохана Мамо, для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне й моральне нищення чужих, вірою і мовою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, нарід без керма і вітрил, міг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх мистців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну». Цей лист роздумів Митрополита про українську культуру пригадав слухачам про привід цієї зустрічі – виставку «Споглядаючи Боже світло», очі мимоволі звернулися до виставлених ікон Тараса Марківа...
Про що він лише не писав! Про молитву, культуру, гідність людини... Здається, що у цих листах відкривається навстіж його душа, а з іншого боку – таке враження, що ця година читання, як крапля в океані, не може в повноті відкрити всю особистість Андрея Шептицького.

Минуло 70 років з того часу як Митрополит Андрей відійшов у вічність, а його слова, прагнення, мрії живуть в українському народі, його батьківське слово надихає і зцілює.

«Я від вас відходжу, але ви не тратьте надії, майте надію», - такими були останні слова українського Мойсея... Та вони не затихли, ці слова досі звучать, допоки живе пам'ять про Митрополита Андрея, допоки українці пишуть ікони і бережуть своє.
До слова, виставка присвячена 150-річчю від дня народження Андрея Шептицького експонується весь тиждень, до 27 вересня.