Час Чернігівський

«Зелений» чи «клечальний» тиждень увійшов у мої душу, пам'ять і серце з дитинства, коли із незборимим бажанням стріти русалку – крадькома толочила жито. Навіть погрози нині вже покійної бабусі висікти кропивою не лякали. Прагнення побачити дивне й загадкове створіння, закосичене квітами, із довгим зеленим,як трава, волоссям, із синіми, як морська глибочінь, очима, у білому вбранні перемагало. Можливо, тому, що знала відгадки на всі три загадки, якими згідно із повір'ями - легендами русалки випробовують кожне стрічне дівча. Знала, що камінь росте без кореня, а вода тече без повода і папороть цвіте без цвіту.

Уже, як каже мій кум, літа повернули на зиму, та бажання стріти польову, лісову чи водяну русалку не зникло. Саме на «зелені» свята - на Трійцю - представниці «буйної сили» виходять із річок на береги, гойдаються на березах, плутають хлібні ниви. Високі, гнучкі станом і тендітні красуні ще й пісень співають. Хто той спів почує, мов зачарований підійде ближче. Русалки неодмінно заманять жертву в коло, бавитимуться, потім залоскочуть і заберуть із собою до лісу або під воду...

Тепер моя старенька тітонька жита, на жаль, не сіє (а воно зацвітає саме оцій порі). Ліс заглядає прямо у вікна хатини на хуторі Чумак побіля Задеріївки. Правда, сосновий – не березовий (вінків для гадання з голок не зав’єш). Сусіди, перебравшись до села, зрізали високі берези, отож не маю змоги завити вінок із березового гілля. Берізка, що неподалік – надто висока: голіруч гілочок не дістати, не відламати й вінка не завити. По Дніпру – кордон: запросто не пошвендяєш в пошуку водяних спокусниць.

Та я вірю, що русалки таки гойдаються на кривих березах й спокушають парубків. Вони бавляться десь поряд, а я підсліпувата її не здатна побачити.

Квітують жита - відтак, за давніми віруваннями, оживають душі померлих. У народі вірили, що душі тих, хто помер «не своєю смертю» - заблукав десь у дорозі, втопивсь у воді, з'явився на світ мертвонародженим або похованих нехрещеними – воскресають, приходять в оселі й ховаються в зеленому зіллі. Душі небіжчиків перетворюються також і в русалок.

Мені їх було нестерпно жаль до глибини відчайдушного дитячого серця. Толочила жито з наміром не просто стріти, але й перехрестити, щоб ті нещасні небіжчики знайшли спочинок.

Сивію, але вірю, що наші покійники живуть доти, доки ми їх пам'ятаємо. Клечаю щороку квартиру зеленню не як оберіг від загадкових істот. Любисток і шовкова трава, лепеха й липа пахнуть дитинством. У сни приходять мої молоді мати й батько, обидві бабусі, завчасу померлі обидва брати, друзі...

Увісні я мала плету вінки із незабудок, польових ромашок і волошок, вирваних саме в квітучих житах, де причаїлися дивні красуні-русалки. Нехай трохи обірвуть цвіту, переламають стебел, побавляться, посміються... У природі немає нічого й нікого зайвого.