Керосинові лампи в селі називались саме керосинові, а не гасові. Мабуть, щоб не плутати гас і газ. Зараз знову гасне світло, часто і надовго. Аж акумулятори в ліхтарях сідають. І знову в пригоді стала керосинова лампа.
Темніє. У Красноставі на Борзнянщині світло щойно дали. 93-річний Сергій САПОН іде замикати хвіртку. А я на поріг. Довелося діду вертатись.
— Тікай, Топо, — 85-річна Валентина САПОН відсторонює ногою невеликого пелехатого собаку. Хатнього.
На підвіконні — гасова лампа.
— Тільки керосину зараз не продають, — жалкує Валентина Миколаївна.
— Та ти засвіти її, — спонукає жінку чоловік.
— Чим заправляєте, якщо керосину нема?
— Так продавали ж до війни, — нишпорить жінка по столу в пошуках сірників. — У магазин привозили. Ми запаслися. Електрика була, валявся. Аж тепер ми його кончили, — сміється.
— Усе є! Знайдемо, — упевнений Сергій Дмитрович.
Миколаївна переставляє лампу ближче, на стіл. Знімає скляну колбу. Чиркає сірником. Підносить до пальника лампи. У центр металевого віночка, де закріплений вершечок гнота. Зблизька віночок більше схожий на корону, кожен зубець якої підтримує скляну колбу. Легко і м’яко загоряється вогник.
— Ми вже в літах, так і лампа така є, — накриває скляним ковпаком вогник бабуся. Гвинтиком збоку регулює полум’я на менше.
Гас заливають у резервуар унизу. Він тут скляний і прозорий, як пласка банка. А бувають бляшані. Щоб зрозуміти, чи ще є там пальне, треба побовтати. Об’єм резервуара — пів літра.
— Лампи можуть бути восьмилінійні та 12-лінійні, — прибирає зі столу Миколаївна. — Восьмилінійні менші. У нас оце восьмилінійна.
У 12-лінійній скло вище й об’єм трохи більший. До літра.
— Пів літра, як у вас, на скільки вистачає?
— Смотря ж як палить. На шість днів вистачає. А як мало горить, то і на довше. Як малими уроки робили, цілий вечір світили.
У кімнаті швидко засмерділо гасом.
— То лампа чадить?
— Ну, звичайно, запаху трохи є, — знизує плечима жінка.
— Голова не болить?
— Ні, — запевняє Валентина Миколаївна. — Колись молодими були то і шили, й вишивали при такій лампі.
— А зараз вона в нас горить недовго, — додає Сергій Дмитрович.
Я беру лампу, щоб переставити, і випадково збиваю на бік. Гніт гасне. Керосин хлюпає з банки.
— Гаряче, — відсмикую руку від металу.
— Не закручується вже, вісь злетіла. Акуратно брати треба, — трохи запізно попереджає бабуся. — Ковзнулось трохи.
— Останню вам лампу зламала, — переймаюся.
— Та нічого їй не сталось! — Валентина Миколаївна поправляє назад віночок. Трохи підкручує, витягує гніт, підпалює. Вогник знову запалахкотів. Накриває. — Скло ще жодного разу не розбилося.
— Це в цій не розбилося, — поправляє Дмитрович. — У нас було багато ламп. І билися, і людям роздавали. Я ж головою профспілки був.
Якщо зняти оту залізну решітку зі склом, буде горіти, як каганчик. Зі склом менше чадить. І вогник прикритий, тяга вгору. Та скляна колба, як труба.
— Красота, — милуюся полум’ям.
— Свєт — ото красота! — не згодна бабуся. — А не оце допотопне. Воно вже й відійшло, ненужне було.
— Гас плями лишає? — роздивляюся рукав свого пуховика. — Чула, ним навіть чистять…
— Цей неочищений. Зрозуміло, що плями будуть. Але можна вивести.
Гас купували в магазині.
— 112 гривень коштувала літрова пляшка, — згадує дідусь.
— Так це вже коли було?
— Ну, раніше 15 копійок стоїла, — дід пам’ятає все. — Оце останню порцію керосину вилили в лампу позавчора.
— А ще на чому може горіти?
— Ні на чому, — заперечливо киває Валентина.
— Ні. На солярці може, — не згоден дід. — Але там запах є. Горить і на бензині. Небезпечно, бензин зривається. Просочується його багато, загорітися може.
Керосин такого не робить. Його можна регулювати: менше чи більше.
— Є й нова лампа. Та, що заряджається від електрики.
— Продавчині замовив таку, щоб на вісім годин. Привезла. Ану принеси, — командує дід.
— А тоді ще оцю лампу онук прислав з Києва, — киває на підвіконня. — Заряджається. Акумулятор у ній, мабуть.
— Та включи вже її, — вимагає дід.
— Включаю, чого ти? — клацає кнопочкою баба. Лампа спалахує яскраво, перекриваючи світлом електролампочку на стелі. Але й гасова «задніх не пасе». Вимикаємо світло, щоб порівняти. В яскравості перемагають нові технології.
— Так і фонарик же постав, бабо, — не заспокоюється дід.
— Можна й фонарик, — не переймається дружина. Світла ще побільшало.
— Ти ж потім не забудь на зарядку поставити, — нагадує дід. — Горять добре. Читати тільки не можна, — журиться.
— Якби ж молодий був, то читав би, — зауважує бабуся.
— Доки зарядки вистачає, світимо ліхтарі. Вони яскравіші. Заряджаю щодня. Ота велика лампа — скільки горить, стільки часу потім і заряджається, — знову ставить на стіл акумуляторну лампу Миколаївна. — Шість-вісім годин. Електрику вимикають, часто не за графіком.
Другий раз встану топити грубу, а світла нема. Й акумулятори незаряджені. Іду до керосинової лампи. Позавчора світила її. А сьогодні і вчора вранці електрика була, — каже Валентина Миколаївна.
— Гас закінчиться, де новий візьмете?
— Дай дожити, — сміються. — Світло буде, то й не знадобиться. А може, усі на такі лампи перейдемо, тоді привозити будуть. Побачимо.
— Як що, то свічок вистачає, — прочинила шухляду буфета Валентина. Там лежать різні свічки. Й огарки, і нові, і в коробочках.
Валентина Миколаївна працювала на пошті, у красноставському відділенні. А Сергій Дмитрович — агроном.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Домашнє молоко на Чернігівщині знову подорожчало: в яку ціну продають 1 літр
- «Як увалить, посипалося все, диму повна хата», - жителька села на Чернігівщині - про ворожу атаку
- Прилітало і під час прийому: щодня у прикордонне село приїздить медсестра
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
