12-річний Сашко КУДЕЛІН з бабусею прибирають у дворі. Сашко сам обпилює дерева у дворі бабусі. Допомагати їй, крім онука, нікому. Двір Ірини Куделіної — з краю села Зайці Михайло-Коцюбинської громади.
— Де пилка? — діловито запитує 57-річну Ірину КУДЕЛІНУ, хазяйку двору.
Сашко везе тачку до смітника. За ним поспішає Ірина з обрізаним гілляччям у руках. Здалеку кричать гуси.
— Черемха була, — киває на гілки жінка. — Газу нема. Дрова рубаємо далі, під лісом, — махнувши рукою, Ірина несе далі обрізки черемхи. — Живу сама. Чоловік 18 років як помер. Усе повалилося.
Онучок Саша дрова мені і пиляє, і рубає, — нахвалює внука Ірина. — І в ліс їздить.
— А хто вчив?
— Батько.
Повернувшись у двір, Сашко знайшов пилку, прискіпливо оглянув дерево, забрався на нижні гілки. Пиляє. «Вжик-вжик», — виспівує ручна пилка. Гілка від’єдналася від дерева, упала. Хлопчик шукає сокиру.
— А колодка в тебе є?
— Можна і без колодки, — відрубав малий мужичок.
Ставить округлий відпил стовбура на землю у дворі. Замахується сокирою. Клац! — колода розкололася. Клац! Клац! — перебиває клекотіння індика з вулиці. Порубані дрова складає у дровник. Бере іншу колоду.
— Удома батько рубає, мати. Усі.
Сашко теж живе в Зайцях. Навчається в шостому класі михайло-коцюбинської школи. Возять автобусом.
Навчання: тиждень — у школі, наступний тиждень — онлайн.
— Онук приходить, каже: «Бабо, а давай поїдемо по дрова?» З’їздимо з ним. Привеземо, топимо грубку.
За роботу Ірина віддячує внукові. Дає гроші.
— Буває, і 500 гривень за день, — задоволений Олександр.
— Пенсія велика?
— Мінімалка. Працювала в колгоспі дояркою. Але для внука не жаль. Онук у мене один. Ну, Сашо, оте ще підгреби трохи, — показує залишки сміття.
— Іншим бабусям також допомагаєш?
— Й іншим, і своїм. І родичам, і сусідам, — накладає знову візок Саша. — Збираю на комп’ютер. Ноутбук «Самсунг», який хочу, коштує 10500 гривень, — зізнається Сашко. — П’ять уже є. За рік. За місяць тисячу назбирав.
Сміття вивезу, поїду по дрова. Після обіду. З бабою.
— А вчишся добре?
— На 11-ки, — заявляє Сашко. Каже, що любить географію.
Бабуся видає, що онук хоче стати трактористом.
— Що життя покаже, тим і буду, — зауважує Сашко.
— У нього інтерес змалку до трактора, — наполягає бабуся. — Сам ще не їздив.
Максиму СЕРДЮКУ 10 років. Троюрідний брат Сашка. Прийшов до друга. Сашко везе тачку, Максим іде поряд. Допоможе з прибиранням і підуть гуляти.
У Зайцях є дитячий майданчик.
— А ще можемо на річку сходити за село. Подивитися, чи розлив не почався, — пропонує Максим.
— Улітку на риболовлю туди їздимо, — не зупиняє Сашко тачку. — Можемо гуляти до 20.00-22.00. Раніше гуляли «до фонариків». Ліхтарі загоряються, ми — додому. Зараз не горять взагалі. Гуляємо або у друга, або в мене вдома, або в баби.
Друзів, кажуть хлопці, у селі мало. Усього три хлопці. Багато виїхало.
— А ще дівчата є. Я їм допомагаю, — сідає на пеньок Максим.
— А дівчатам — за гроші чи за спасибі?
— Ну звичайно безплатно! — аж прикрикнув Сашко. — Наприклад, якщо велик зробити треба.
— Теж батько навчив?
— Сам. З інтернету. А ще дивився, як батько крутив. Так і навчився. І ще багато чого ремонтую.
Бабуся з вдячності мені телефон купила. «Бравіс».
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, Валентина ОСТЕРСЬКА
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Журналісти з Чернігівщини у ролі селян: годували свиней та качок
- Виростила сама: сині дамські пальчики та білий оригінал
- Родина з прикордонної громади продає овочі, заробляє на трактор
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
