У Північному окружному військовому суді Ростова-на-Дону завершується суд над 23 українськими полоненими. Раніше вони служили в полку «Азов». Їх звинувачують у приналежності до терористичної організації та участі в ній — статті 205.5 та 278 Кримінального кодексу РФ (насильницьке захоплення влади).
За нормами міжнародного права, військові не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за участь у воєнних діях.
«Азов» — офіційне військове формування Національної гвардії України. Та в Росії рішенням Верховного Суду в серпні 2022 року «Азов» був визнаний терористичною організацією.
Серед підсудних двоє наших земляків: 45- річний Олександр Ірха з Новгорода- Сіверського — йому прокурор попросив 21 рік тюрми — та 44річний Олег Мижгородський з Городні — йому обвинувачення запросило 22 роки ув’язнення. Ірха з 2015 по 2020 роки служив в «Азові» механіком водієм. Потім працював на металобазі. Жив у Маріуполі. У квітні 2022 року місто окупували. Олександра забрали на фільтрацію. Й ув’язнили.
Мижгородський на час захоплення в полон теж був цивільним.
«Здравствуйте, ваш брат задержан»
— Раніше Олежик жив у Чернігові. Працював, розвозив різні товари. У 2015 році пройшов АТО. У 2016-му уклав контракт. Служив водієм у батальйоні полку «Азов». Згодом відповідав за матеріальне забезпечення. На Донеччині познайомився з другою дружиною. У неї двоє синів. Захотіли дівчинку. Надумали вдочерити. Коли знайшли 12-річну Наталочку, з’ясувалося, що в неї є ще п’ятирічний братик Славко. Він з інвалідністю, проблеми з нирками. Вирішили не розлучати дітей і взяли обох. А згодом народився Сашко, йому зараз чотири роки. 30 серпня 2021 року в брата закінчився контракт, — розповідає 36річна Ірина КИРИЧАНСЬКА, сестра.
Ірина Киричанська
— Жила їхня сім’я добре, у приватному будинку в Маріуполі. 24 лютого 2022 року говорила з братом. Сказав: «Розмовляв зі знайомими військовими, запевнили: через десять днів усе закінчиться. І все має бути добре».
Ще раз говорила з Олегом 14 березня. «Іро, ми в пеклі. Немає їжі, води, світла. Нас бомблять з усіх боків. У будинок пря- ме влучання. Сидимо в погребі, доїдаємо моркву і буряки», — сказав.
А я йому: «Вітаю, у тебе народилася племінниця». Плакав від радості, — пригадує Ірина.
— 10 квітня мені на телефон надійшло повідомлення: «Здравствуйте, ваш брат Мижгородский Олег Дмитриевич задержан в порядке ст.128 УПК ДНР и находится в г. Донецк. Следователь». Номер телефону російський. Скільки не набирала, ніхто не відповідав.
Уже згодом від дружини брата дізналася, що з погреба вони з дітьми перейшли жити до знайомих. 31 березня на тій вулиці була зачистка. Днрівці зайшли у двір. При дітях надягли Олегу мішок на голову і повели. Його хтось здав. Місцеві ж раніше бачили Олега у військовій формі. А те, що вже сім місяців як звільнився з війська, нікого не цікавило.
Через деякий час повідомили, що його нібито розстріляли. Дружина не знала, що робити.
Батьки і я були в розпачі, пішли до поліції. Написали заяву, здали ДНК. Мати дзвонила на гарячу лінію Національного інформаційного бюро з питань військовополонених, зниклих безвісти. Зверталися в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, «Червоний Хрест». В усі організації, які тільки могли нам хоч якось допомогти. Але отримували одну й ту саму відповідь: «Немає доказів. Де відео, де фото?» А звідки нам було взяти ті докази? Ми розшукували Олега серед живих і серед загиблих. За цей час мати-пенсіонерка навчилася користуватися інтернетом, шукати інформацію в соціальних мережах. До пошуків долучилася і донька Олега від першого шлюбу. Навіть до ясновидців зверталися. Вони сходилися на тому, що живий, але йому дуже важко, тяжкохворий.
Сестра знайшла докази, що брат у полоні
— Раптом у серпні Олег подзвонив дружині. Вона спочатку не впізнала його голос. Повідомив, що в донецькому СІЗО. Щоденні допити з торту- рами — то страшне. Увесь синьо-жовтий від синців. Почувається погано,— продовжує Ірина Киричанська.
Я зробила фото з того відео.
— Ви з цим відео пішли до правоохоронців і сказали: «Ось, дивіться, знайшли докази».
— Ми по-новому почали звертатися в усі інстанції. У Координаційному штабі сказали: «Сторона агресор не надає підтвердження». Доки не буде списку з того боку з мокрою печаткою, доти йому не нададуть статус військовополоненого. У «Червоному Хресті» відповіли: «Ми не впливаємо на обміни. Нічим не можемо допомогти».
Через адвоката Олег передав малюсінький клаптик паперу, де написав, що тримається зара- ди дітей, заради них вижив. І попросив кишень- кову Біблію. Адвокат сфотографував ту записку і переслав дружині. Брат згадав усі молитви, яких навчила його мати. Він же маленьким, бувало, ходив з нею до церкви. Уявляєте, наскільки йому там тяжко. І матері нелегко — вона на відстані відчуває його страждання. Буває, прокинеться серед ночі від того, що і душа, і тіло болять.
Тільки в березні нинішнього року Олегу поміняли статус з «Безвісти зниклий» на «Полон». Написали: цивільний, з приміткою колишній військовий. У Координаційному штабі повідомили, що брат вже є в списках на обмін.
Дружина з дітьми нині в Маріуполі. Їй не вдалося поїхати на суд через проблеми зі здоров’ям. Та й працює на двох роботах прибиральницею. Посилки йому вона передає. Стан Олега в порівнянні з тим, що був рік тому, трішки поліпшився. Уже не така жахлива обстановка, як у донецькому СІЗО, де були нелюдські умови і били. Брата перевезли до Ростова-на-Дону. Спочатку в перший слідчий ізолятор, потім у п’ятий. Нині лише конвоїри можуть вдарити, якщо відстаєш. А йому ж важко ходити, — зітхає сестра.
— Олега суд не чує. Можливо, щось зміниться під час дебатів. — 13 вересня під час чергового обміну в Україну повернули дев’ятьох жінок, котрих судили по одній справі з Олегом. Майже два роки тому — двох чоловіків. Отож надія є.
— Живемо цією надією і молимося за порятунок Олега,— відказує Ірина.
Росії потрібно на когось покласти відповідальність за вбивства мирного населення в Маріуполі»
— Як їх можна повернути?
— У тих умовах, що вони перебувають, після катувань людина зізнається навіть у тому, чого не робила. Таким чином росіяни фабрикують справи та проводять показові судилища. Змушують давати неправдиві свідчення. Росії потрібно на когось покласти відповідальність за свої злочини та вбивства мирного населення в Маріуполі. Тому повернення таких полонених — процес найскладніший, — озвучує своє бачення Олена БЕЛЯЧКОВА, координаторка груп родин військовополонених та зниклих безвісти «Медійна ініціатива за права людини», — У 2014 році на початку антитерористичної операції були здебільшого польові обміни, коли командири домовлялися. Проте з часом усе перейшло на державний рівень. Підрозділ «Азов» Росія визнала терористичною організацією. Тому обмін азовців найважчий. Судові процеси тривають довго і зрозуміло, що навряд чи вироки будуть виправдальними.
Координаційний штаб радить родичам не виходити на акції, оскільки з того боку висвітлюється це так, що Україна не хоче повертати своїх полонених. З практики бачимо, що повертають і тих, дружини і матері яких були активними, виходили на акції, і тих, чиї рідні просто тихенько собі чекали.
— Полоненим кажуть: «Визнайте вину, вас швидше засудять, а потім обміняють». Насправді ж до 13 вересня нинішнього року обміняли лише двох, котрим було винесено вироки. Інших етапують у колонії для відбуття покарання. Координаційний штаб повідомляє, обміни відбуваються за сприяння третіх країн — Об’єднані Арабські Емірати або Туреччина, відносно дітей — це Катар. Наразі, на мою думку, саме залучення третіх країни і міжнародних партнерів дає можливість проводити обміни, — говорить Олена Белячкова.
Робимо все можливе, щоб кожен і кожна повернулися додому
— Під час обміну 13 вересня вдалося звільнити 13 жінок і п’ятьох чоловіків, які знаходилися під слідством або судом, чи отримали вироки у сфабрикованих стосовно них фейкових справах. Зокрема, захисників Маріуполя та «Азовсталі». Процеси обміну складні. Ми робимо все можливе, щоб кожен і кожна повернулися додому, — зазначили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото з архіву сестри
"Час Чернігівський" писав про таке: Полонений бурят розповідає як «воював» у селах біля Чернігова
