Лариса КОРЕНЬ з міста Остер — художниця-графік. Авторка 14 ювілейних монет, випущених Національним банком. Їх тиражі — від 30 до 100 тисяч. А ще в її доробку дев’ять марок спеціального погашення «Укрпошти». Перша з них присвячена композитору Миколі Лисенку. Саме ця робота була відзначена фахівцями зі США. З-під її руки з’явився і перший український поштовий штемпель часів незалежності, товарні знаки різних компаній.
Нині Лариса Іллівна шиє пояси, муфти та вставки у взуття для військових. Повернулася з Києва у материну хату. Одну з кімнат перетворила на майстерню. Там швейна машинка, оверлок, набори ниток, голок і стоси матеріалів.
— Волонтерю з 2014 року. На Майдані допомагала медикам, коли було багато поранених. Там стояв намет чернігівського земляцтва, у цій організації я з 2000 року, — розповідає 72-річна Лариса Корень.
Написані портрети міняла на тканини
— Спочатку в’язала військовим шкарпетки. Був мішок шерстяної пряжі. Щоб сплести пару потрібно п’ять вечорів. Та шкарпетки — до першої дірки. Хто їх на фронті лататиме. Викинуть, і все. Отож, придумала шити для хлопців вставки в берці. Бо взимку на передовій, навіть при нуль градусів, ноги обмерзають. Роблю двошарові, аби довше прослужили. Викроїла, зшила, а ще ж потрібно обметати. Для цього з київської квартири привезла оверлок.
Щоб були теплі і зручні, шукала фліс. Він трішки тягнеться. Знайшла жінку, котра продає залишки швейного виробництва. Розповіла, що я художниця. Показала портфоліо. Вона замовила портрет, комусь хотіла сюрприз зробити. Дала фото. Приятелька з Італії передала мені потрібні фарби, — художниця показує різні тюбики. По бартеру за портрет я набрала флісу.
— Не маю дітей. Рідних сестер, братів теж. Але є троюрідні. Є подруги, чоловіки, сини, зяті котрих на війні. Почала шити для них і свого хрещеника. У нього дві вищі освіти, комп’ютерник. Служить у розвідці. Його дуже цінують. Каже: «Я не сиджу в окопах, нас направляють туди-сюди, не встигаю змерзти».
— Але вже не один солдат мені казав, що пояси — дуже потрібна річ. Бронежилет повністю не закриває поперек і мерзнуть нирки. В інтернеті побачила, що шиють штани з високою талією. Я такі не можу, тому, аби воїни не застуджувались, вирішила виготовляти утеплені пояси. Їх ще можна використовувати як бандаж, коли треба підняти щось важке. Доки був городній сезон, часу бракувало. Бо треба було запастися. Скільки ж тієї пенсії. Почала їх шити від початку минулої осені. Радилася з військовими, як зробити краще. Придбала водовідштовхувальну тканину в залишках — так дешевше. А в середину пішли випрані влітку три шерстяні ковдри, плед. З шафи покійної матері згодилися нові картаті теплі хустки, тканини. А навіщо вони лежатимуть. Не дай Боже, бомба ляпне, згорить же все. А так, хлопці здоров’я збережуть.
Спочатку роблю заготовки. Потрібно випрасувати тканину. Потім викроїти, зробити на пояси зав’язки. Наметати все, щоб рівненько було. На це йде чимало часу. Якщо знаю, що такого то дня вирушатиме машина для військових, стараюся, аби віднести не три штуки, а 15. Бувало, і ночами шила. Бо раніше світло вимикали, а машинка ж електрична. Деякими матеріалами допомагають знайомі, сусіди, громадська організація «Довіра» з Остра. Вони ж і організовують доставку пошитого на фронт.
Там хлопці чекають на пояси ще з однієї причини. Пораненого бійця завдяки міцному поясу можна витягти з поля бою. Заправити зав’язки попід руки. Можна цим же поясом поверх бинта перев’язатиЧи підв’язати поранені руку або ногу.
— Скільки поясів вже пошили?
— Понад пів сотні.
А ще роблю муфти. Хлопці кажуть: «Доки стоїш на варті чи сидиш годинами в засідці, дуже мерзнуть руки». На муфти порізала свої три шуби й одну добрі люди дали. Ось біла муфта для снайперів. Якщо випаде сніг.
Багато ниток йде. Щось купую. Щось виміняла за свої роботи. Було за місяць 960 гривень за електрику. Добре, що приятелька, художниця з Харкова, прислала з Німеччини 650 гривень. Я їй потім поверну, бо вона постійно зі своєї пенсії донатить на ЗСУ.
У Києві в мене однокімнатна кооперативна квартира. Я її замкнула, та платити комунальні треба ж. Мені кажуть: «Ти її здавай, будуть гроші». Не хочу, бо там і книги, і речі, дорогі серцю. Нині жити там побоююся. Неподалік завод Артема. На початку війни п’ять разів той район бомбили. Та й нині прилітає. Київ дуже люблю. Закінчила Київський художньо-промисловий технікум та Український поліграфічний інститут. Два роки працювала в музеї війни, там, де монумент «Батьківщина-мати». Та 13 років — у Товаристві охорони пам’яток історії та культури. Малювала плакати, значки, медалі, листівки.
Створювати монети — не означає бути багатим
— П’ять років у Чернігові лежав паралізований батько, учасник Другої світової війни. Мала доглядати. Щоб оплачувати квартиру в Києві, шукала підробітки. 90-ті роки. О п’ятій ранку прокидалася, мила, годувала батька, прала речі і йшла містом. Де яка вивіска, несу портфоліо. Просила: «Я художниця, дайте мені роботу». Так у 1995 році розробила товарний знак для ВАТ «Чернігівгаз». І ще десятка чернігівських фірм. Здебільшого працювала по бартеру, за послуги і продукти.
Після повернення до Києва вдалося співпрацювати з Національним банком. Не так просто туди було потрапити. Мене привів головний художник, з яким працювала в Товаристві охорони пам’яток. Співбесіда тривала кілька годин. На різні теми. Промацували, хто я є. Адже створювати ескізи ювілейних монет — велика відповідальність. Не менше п’яти художників запрошують, аби зробити ескіз на одну тему. Її потрібно відобразити графічним способом. Спілкуєшся з фахівцями, ходиш у бібліотеки, шукаєш якнайбільше інформації. Аби придумати щось креативне, доводилося так викручувати мізки. А потім показуєш результат. Солідна художня рада сидить. Адже монети розходяться по всьому світу. Я на тих худрадах худла на півтора-два кілограми. Якраз потрапила в такий проміжок, що за роботу платили зовсім небагато. Отож зауважила про розцінки. У відповідь почула: «Ми даємо вам можливість таким чином прославити своє ім’я на весь світ. Маєте дякувати за це».
За підсумками конкурсу обирають кращі ескізи. Потім скульптор робить ліпку. Художник має зустрітися з ним, подивитися, що можна покращити. І лише потім карбують монети. Іноді в однієї може бути кілька авторів. У чотирьох з 14 я намалювала лише аверс або реверс, тобто одну зі сторін.
Такі монети так просто не купиш. Колекціонери миттєво розбирають. Чимало вивозять за кордон. Стояла в черзі в банку, аби купити свою монету. Номінал може бути 10 гривень, а коштувати тисячі. Залежно від того, з якого металу виконана. Срібло, нейзильбер чи біметалева, тобто з двох металів.
Як для монет, так і для марок потрібно володіння шрифтами. Залежно від теми треба розуміти, який вибрати: класичний, із засічками чи нахилом. Здавалося б нескладний орнамент, підпис до нього — от і вся робота над поштовою маркою. А на створення однієї йде щонайменше місяць.
Марки, монети, листівки вісім місяців експонувалися на моїй персональній виставці в Чернігівському обласному історичному музеї імені Тарновського. Брали на місяць, а потім продовжували. Адже таких монет на здачу в магазині не отримаєш. І не побачиш так просто, бо знаходяться в приватних колекціях.
Нині ж, якщо є замовлення, роблю портрети. Писала воїна, котрий загинув рік тому. Було лише кілька фото. Капелюх затіняв обличчя. Проте вдалося передати глибину погляду. Зі згоди матері я зробила рамочку з його пікселя.
Доки зима, шию для військових. Так може кожна жінка, у якої є швейна машинка. Що і як робити, є в інтернеті. Та й у шафі знайдеться те, що можна пустити в діло. Навіть така невелика підтримка необхідна нашим захисникам. Не забуваймо про це.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Роблять «дрони-бомбери» та «дрони-камікадзе»: як працює волонтерське обʼєднання із Чернігова
- Консультувались із військовими: партнери Притули в Чернігові розповіли чому відмінили зустріч волонтерів
- Окопні свічки від чернігівських волонтерів: різдвяні свічки з Німеччини, шкарабанки зі смітника
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
