85-річний Володимир ДАВИДЕНКО — пічник з Макіївки. Кілька років тому зробив піч і грубу односельцю Миколі Батечку. За все життя склав їх багато — і в Макіївці, і в сусідніх селах. На Київщині. У Прибалтиці.
Уже не робить, пішов на відпочинок. Шкодує, що заміну собі в селі не підготував.
— Старіші померли, а молоді вчитися не хочуть, — розводить руками. — Нікого навіть взяти було, щоб допомагав. Пробував навчити. Учу-учу, а він зап’є, та й усе, — розчарований Володимир Ігнатович.
Тепер пічника в село запрошують із сусідньої Софіївки.
— А мою піч Ігнатович клав, — затримує своїх собак на вході в хату Людмила БИЧИХІНА. З Ніною Харченко по-сусідськи зайшли в гості. Ігнатович живе сам. А ну, як допомога знадобиться? Та й на подарунок глянути: що там Давиденко у «Віснику» виграв?
Дочка Валя в Чернігові. Працювала медсестрою. Уже на пенсії за вислугою років. До батька приїздить щовихідних.
Обслуговує себе сам. Щось допомогти — серед тижня приходить соціальна працівниця. Сусідка написала листа на акцію, вклала абонемент. А соціальна працівниця віднесла конверт на пошту.
Володимир Давиденко народився в сусідній Ганнівці. Після школи поїхав на Донбас.
— Вугілля ковиряти, — сміється. — По вербовці.
У 1960 році приїхав у Чернігів, а потім старший брат Віктор викликав у Прибалтику. Він служив там моряком. Поїхав. Працював у ремонтно-будівельній конторі №361 міста Лієпая.
— Чим українська піч відрізняється від прибалтійської?
— У Латвії робив не печі, а лежанки. Сушарки в казармах. Дали комунальну квартиру. Коли їздив додому, одружився. Забрав жінку Ольгу в Латвію. Вона працювала на рибному заводі. Не сподобалось їй там. Менше року протрималася і поїхала. А я лишився.
Через пів року думаю: я ж спеціаліст, тут будував і там побудую. Залишив квартиру і приїхав до жінки в Макіївку. Спершу жив у приймах, з її батьками і двома сестрами. У Новоселиці, це куток Макіївки.
А потім отут мені дали номер, землю під хату. І весь будинок сам побудував. Своїми руками. 14 років на це пішло. Будівельних матеріалів не було. Їздив у Бобровицю заробляти. Травень, Паска, а я вагони розвантажую. Щоб потім дали дерева, руберойду. Платили тим, що було у вагонах. І в ліс їздив, дерево заготовляв на крокви.
У будинку три кімнати: спальня, зала і кухня. Веранда.
— Тільки робити горище людей наймав. Грубу глиною мазали. Кіньми місили розчин, наверх подавали і там ліпили. Оце стелю вже я тинькував.
Дружина працювала санітаркою в макіївській лікарні. Ольги Андріївни вже 15 років нема.
— І вже на пенсії клав людям печі. А ще погреби, груби. Усе, що з цегли. Немає тієї вулиці, щоб я на ній щось не будував, — пишається Володимир Ігнатович.
Надворі холодно, а в хаті Ігнатовича тепло. Топиться грубка.
— Любить дід тепло, — знають звички дідуся сусідки.
— Газу ще не включав, — зауважує дідусь. Топить дровами. Піч протоплює рідко. Але намагається щось там і приготувати.
— Він дуже смачну картоплю тушкує в печі, — пробувала Людмила.
— А на піч вже не залажу. Мо’, років 30 не був на печі, — із жалем зиркнув на черінь Володимир Ігнатович.
— Колись на тракторі як намерзнешся — у кабіні ж холодно. То зараз там і кондиціонер, і що хочеш. Приходиш додому — і на піч грітися, — тепло згадує молоді роки.
«Вісник» краще за телевізор. Ще й зігріє!
На столі стос газет «Вісник Ч».
— Ото дід «Вісниками» обкидався! — сміється Людмила Бичихіна. — І ми в нього беремо почитати. Тому в курсі всіх обласних новин.
Дідусь каже, перечитує їх вже вдруге-втретє. Бо телевізор не дивиться, від нього очі болять.
«Вісник Ч» Володимир Ігнатович читає без окулярів. Зробили операцію по зору сім років тому. Нівроку.
— «Вісник» читаю з першої до останньої сторінки. Правда, з перервами. Люблю новини. Про наше прикордоння. Анекдоти смішні. Усе цікаве, — гортає вкотре газету Ігнатович.
З «Вісником» дідусь не перший рік. А квитанцію на виграш прислав уперше. І зразу — приз!
У подарунок замовив зимову ковдру. Побажання виконали. Ковдра тепла і легка. І за розміром — з ліжка не падає.
* * *
А грошовий виграш від «Вісника», 500 гривень, отримає Раїса Калатура з Батурина. Просимо Раїсу Іванівну зателефонувати в редакцію та повідомити, як краще надіслати виграш.
От і другий приз прибув до свого щасливчика. Ще їх лишилось аж три, і СУПЕРПРИЗ на додаток. Розіграємо його в січні.
Думаєте, ще є багато часу? Доки ви думаєте, інші виграють.
Отже, план на завтра:
- Передплатити газету «Вісник Ч» на перше півріччя 2025 року. Або на весь 2025 рік.
- Надіслати копію або фото абонемента передплати на адресу редакції. Електронна адреса: visnyk_peredplata@ukr.net. Поштова адреса: місто Чернігів, вулиця Преображенська, 12. Редакція газети «Вісник Ч».
- Додаємо в лист номер телефону і трошки про себе.
- Чекаємо на телефонний дзвінок з повідомленням про виграш.
Передплачуйте і перемагайте!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Хлібзавод, який працював під час оборони Чернігова, отримав нове обладнання
- Скільки на Чернігівщині коштує збудувати піч чи грубу у хаті?
- Квасовка: на Чернігівщині розповіли про рецепт старовинної страви з Полісся
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
