Багаторічна передплатниця «Вісника Ч» 85-річна Валентина ХОМЕНКО з села Спаське на Сосниччині, має вузол на смерть.
— Як минуло 50 років, так і почала складати. А коли та смерть прийде, чорт її батька знає, — Валентина Володимирівна шкутильгає в комору. Там у старій скрині тримає всі вузли. Заносить крам до хати. — Нове. гарне. Знаю, як зариють, усе струхне. Та хочеться там (показує пальцем угору) виглядати достойно. Хочу, аби надягли те, що мені подобалося, а не те, що хтось обере, як мене не стане, — розв’язує два великі клунки у квітчатих кремових хустках. — Тут у мене не тільки одяг. Оце проводник. На лоб такий папірець кладуть. 12 свічок. І носові хустинки, аби їх тримати.
Дві сорочки. Як буде холодно, щоб теплу надягли. Як спекотно — тоді легку. Я жари не люблю.
— А вам не все одно тоді буде? — зауважує Любов КОЗАКОВА, односелиця.
— Ага, я їм уставлю, дам прочуханки з того світу. Я вже настанови і хрещениці, і дочкам дала. Є спіднє. І спідниці дві — клітчаста та блакитна. Зимова й літня, щоб було за сезоном. Кофтинка легка. А на неї ще теплу кофту. Бо яка ж баба без кофти. І хустку отаку гарнющу щоб напнули. Колготки й чулки є, — розкладає на ліжку речі. Усе купувала, не міряючи. Сподобалося й брала.
— А взуття?
— Черевики в коморі у скрині. Вони розкішні, бо тісного не люблю.
— Покривала, якими застеляти, — у шафі. Оце рушники на кришку труни. А це чотири — півчим. Це батюшці. Хустки, що в’язати на хрест та на вінки. Це рушники на мари (ноші на шістьох ніжках). На них ставлять труну, як з хати винесуть. Оцю червону з торочками, щоб поклали під Псалтир, як читати прийдуть. А ця — для вузла з цукерками і печивом.
Бабуся в купки порозкладала, куди яка хустинка.
— Хустки і фартухи кухаркам, які на поминки готуватимуть, теж придбала, — продовжує. — У мене все, що треба, є. А домовину куплять. То раніше потрібно було тканину мати, аби зсередини і зовні труну оббити. Тепер були б гроші. Яку хочеш труну можна купити.
— І карлючку щоб поклали, — показує на ковіньку. — Бо в нас одній людині забули покласти. Так попоснилася рідні. Доки іншим покійником не передали.
— А зуби, окуляри? Мужикам кладуть пляшку. А ви що б хотіли?
— Зуби навіщо там здалися. Які лишилися, з тими й буду. Окуляри не носила. Без них вашу газету читаю. Цікава.
— Що саме подобається?
— Анекдоти. Шкода людей, коли читаю, де кого вбили.
А ще книжки страшенно люблю. Крайню прочитала «Перший ангел». Вона про любов. Якби книжку мені поклали, ото б добре було.
І ще, аби оце намисто на мене надягли. Мені його внучка подарувала, — дістає червоне, буйне. Тулить до себе. — У мене було троє дітей. Одне втопилося. Четверо внуків. Одна правнучка і чотири правнуки. Уже один правнук з нареченою.
Онучка у війську служить. Була в Бахмуті.
Ще красівенний хрестик правнучка подарувала на ювілей. Я без хреста не ходжу. Та хочу, аби ще й цей мені поклали. Життя минає. Згадую, яке трудне воно було. Голодування. Дров не вистачало, топили гілками. Траплялося, узимку вода в хаті замерзала. Як тяжко працювали.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА, Марина ЗАБІЯН. Фото Валентини ОСТЕРСЬКОЇ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Бабусі допомагає і на ноут заробляє
- На Чернігівщині двоє бабусь живуть 45 років без світла і газу
- Бабусі із прикордоння дали грошей на дрова
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
