Змінити культури, підходи до тваринництва, притримати продукцію майже на 2 роки, приймати ризиковані рішення і продовжити розвивати сільгосппідприємство – кризовий менеджмент в дії. Агробізнес Чернігівщини з усіх сил старається не просто втриматися на плаву, а ще й розвиватися. Серед них і «Червоний маяк», що на Корюківщині.
Сільгосппідприємство «Червоний маяк» створене у 2013 році. Воно входить до групи компаній «Урожай». Очолює його вихідець з Луганщини Олександр Левицький.
«Займався будівельним бізнесом, але мав аграрну освіту. Того часу мій партнер мав сільгоспсправу на Сновщині і я вирішив теж інвестувати. Приїхав подивитися, куди власне хочу вкласти кошти і залишився», - зазначає Олександр Левицький.
Стартував підприємець з 2 тис га, станом на 2021 рік – в обробітку 18 тис. га, молочнотоварні ферми (близько 1000 голів), 2 тис. га лісу, пасіка, рибне господарство.
Відоме підприємство зокрема ячменем, яке купують найбільші пивзаводи країни. На жаль, повномасштабне вторгнення не обійшло підприємство і міцно тримає його досі. Втім, ні керівник, ні його працівники не збираються здаватися, на черзі – нові плани.
На що вистачило, те й засіяли
На щастя, агресор не стояв на землях підприємства, однак взяв їх в оперативне оточення. Відтак у 2022 році не було змоги вчасно привезти пальне, добрива, насіння, тож з 18 тис га засіяли лише 10 тис.
«Також було прийнято рішення перейти на більш бюджетні культури. Ті які не примхливі в обробітку та якісне насіння яких можна виростити самому: гречка, просо, овес», - зазначає аграрій.
Олександр Левицький
Виникла проблема із збутом молока. Коли в області були активні бойові дії, господарство роздавало його безкоштовно. Згодом почало реалізацію місцевому населенню за доступними цінами, а ще через деякий час – налагодили сироваріння.
Як тільки ворога прогнали з області, проблеми не скінчилися. Наразі одна з проблем – високий рівень мобілізації працівників. Кого можна, бронюють. Хто пішов захищати – того підтримують. Не залишаються без уваги і родини загиблих мобілізованих співробітників. Є вже випадки демобілізації через поранення. Ветеранам теж пропонують роботу, адаптуючи робочі місця.
По собі агресор залишив і зруйновану інфраструктуру. Найбільший удар - по логістиці
До власного поля їхати 180 км + 80 км
Частина полів сільгосппідприємства знаходиться по той бік Десни. Раніше це не становило проблеми, адже всю техніку будь-коли можна було доставити поромом. Під час активних бойових дій, були спроби налагодити понтонну переправу, паром потоплено.
До слова, тоді було зруйновано 33 мости, більшість з них уже відновлено. Щось державним коштом, щось за підтримки міжнародних партнерів. Лише Франція надала 5 мобільних конструкцій та допомогла з їх встановленням.
«Зараз до полів 180 км. А було ще + 80км. Ця відстань зменшилася, коли налагодили міст на Сосниччині. Хоча фактично це інший берег Десни. Цьогоріч вперше з часу повномасштабного вторгнення ми там сіємося», - акцентує підприємець.
Окрім того, на полях підприємства збирають врожаї не лише сільгоспкультур, а й боєприпасів. Враховуючи, що прикордоння обстрілюють щодня і досі, то прильоти по полях та їх наслідки – звична річ.
Ризикнути, щоб не збанкрутувати
Через місцеву зруйновану логістику та цілеспрямовані атаки вороги по портах, продати, те що вдалося з такими зусиллями виростити, - завдання із зірочкою.
«Ми завантажили вагони кукурудзи ще в січні 2022, і лише в серпні вони досягли пункту призначення в Польщі. 8 місяців замість звичних 3 днів. На щастя, вагони були якісно упаковані і на якість продукції такий застій не вплинув. Також міжнародні партнери поставилися з розумінням до ситуації і продовжили договори», – зауважує Олександр Левицький.
Основна частина продукції сезону 2021-2022 року продалася лише цьогоріч. І це ще один секрет успіху, що вартував великого ризику.
«Якби ми продали продукцію за першої ж можливості, то це була б найнижча ціна. Такий збут призвів би до банкрутства. Тож ми пішли на великий ризик і перетримали зерно майже два роки та продали його вигідно», - ділиться підприємець.
Наразі господарство не має заборгованості по заробітній платі. Більше того, спромоглося удосконалити ферму та взяти в оренду елеватор.
«Плече підставили державні банки. Маємо пільгове валютне кредитування, реструктуризацію. Це дозволило взяти сучасні зерновози, що дуже цінно, враховуючи таку логістику, як є зараз», - акцентує Олександр Левицький.
Зберігати зерно до часів конкурентної вартості допомагає предметна міжнародна підтримка – зерновими рукавами.
Такі конструкції аграріям Чернігівщини безкоштовно надала Продовольча організації ООН. Фінансово до цього проєкту долучилися Уряди Канади та Японії, а також австралійська благодійна організація Minderoo Foundation.
У 2022 році область отримала понад три тисячі рукавів, один міг вмістити до 200 тонн збіжжя.
«Викликів у нас зараз чимало. Та нам точно не важче, ніж військовим на полі бою. Ми маємо встояти, бо іншого шляху нема», - зауважує Олександр Левицький.
Авторка: Анастасія Ярмоленко
