Неймовірні чернігівські різьблені будиночки та церкви, прикрашені дерев‘яним мереживом стали предметом розповіді вже культової ініціативи Ukraїner.
Що це за проєкт?
Мультимедійний українознавчий, матеріали якого засновані на результатах власних експедицій, який має на YouTube власну срібну кнопку (за досягнення аудиторії у понад 100 тис підписників, сьогодні канал має 316 тис), Ukraїner став однією з найбільш дискутованих етнографічних ініціатив, в Європі зокрема.
На початку березня проєкт зробив окрему серію про чернігівську різьблену архітектуру. І так: відео відзняте вже після початку повномасштабного вторгнення і звільнення міста та його околиць від російської облоги.
За два дні після релізу відео набрало близько 8 тисяч переглядів і з сотню коментарів під ним. Судячи з відгуків, глядачам сподобалася підбірка храмів, особняків та мережив Чернігівщини.
За словами авторів проєкту, Сіверщина цікава тим, що тут досі збереглися садиби, рясно прикрашені різьбленням на одвірках, піддашші та фасаді.
Один зі спікерів - Андрій Курданов, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського, розповів, що така дерев’яна окраса на будинках почала з’являтися з XVIII століття. Символи цих різьблених деталей, говорить він, народжувалися століттями, а найбільше їх почали використовувати під час побудови кожної невеличкої хатинки за козацьких часів.
Люди намагались не просто збудувати хату, а прикрасити її сакральними символами, оберегами. У кожному елементі цього різьблення є своє трактування, пов’язане з життям людини.
— Не просто скласти брьовнишко до брьовнишка, обмазати, зробити білою [хату]. Але й півника, якесь сонечко, і уже хата розмальована була десь там фарбою, яка за певними кліматичними умовами могла зникнути. Ми знаєм традицію — перед Пасхою завжди білили хату, відновлювали малюнки. Але на дереві це залишалося на постійно. Тому Чернігівщина в цьому плані унікальна.
Міська влада Чернігова (мається на увазі до призначення Дмитра Брижинського) поки не надто зацікавлена у збереженні старовинних різьблених будиночків. Її більше хвилює нове багатоповерхове житло.
Волонтер Анатолій Літош:
— У нас є цілі квартали старих будиночків, які запущені і, на жаль, наша міська влада і [їхні] власники не приділяють цьому увагу. Якби їх відреставрувати, це було б просто унікально, я думаю, навіть для туристів. Я б взагалі ці будинки відніс до пам’яток архітектури місцевого значення. І тоді, відповідно, всі роботи можна було б тільки з погодження міської влади [проводити]. Але зараз, на жаль, їх зносять, будують багатоповерхівки. На сьогодні багатоповерхівка гарна, але через десять-двадцять років уже ніхто нею не буде любуватись.
Анатолій Літош
У 2018 інший чернігівець Станіслав Іващенко вирішив звернути увагу на дерев’яну архітектуру міста, яка руйнується на очах. Так виник проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова». Спершу волонтери сфотографували близько трьох сотень будинків, створили сайт із короткою історичною довідкою про кожен з них і уклали туристичні маршрути містом.
Зараз до ініціативи приєдналися інші волонтери, які не тільки популяризують особливу спадщину міста, а й відновлюють втрачені дерев’яні оздоби садиб Чернігова у співпраці з їхніми власниками. Станом на початок 2023-го вдалося відреставрувати мереживо на 8 будинках міста.
"Час Чернігівський" записував інтервʼю із Станіславом Іващенком: "Дерев`яна армія": як у Чернігові відновлюють унікальне дерев`яне мереживо
Ця робота стала настільки знаковою, що до Чернігова спеціально приїжджають туристи, аби подивитись на такі будиночки.
Також на Півночі збереглася й особлива храмова архітектура. На землях Гетьманщини у XVII–XVIII століттях був поширений мистецький і архітектурний напрям українського (або козацького) бароко, який поєднував ознаки світового стилю з національними елементами. Є як дерев‘яні, так і муровані, себто, кам‘яні. Причому, дерев‘яних таки чимало: є у Новому Білорусі, у Новгороді-Сіверському, у Менській та в Талалаївських громадах і в інших місцях.
Церкви Сіверщини спочатку були невеликих розмірів, але все змінилося у XVIII столітті. Андрій Курданов пояснює:
— Людина, коли заходить до церкви, вона заходить наче в якийсь певний світ, великий. І тому конструкція церкви широка. Але до куполів вона з’єднується і неначе піднімається туди до Боженьки. І людина, яка перебувала в церкві, заходила в інший світ, де можна наблизитись до Бога і відчути, що ти в цьому світі потрібен своїй Батьківщині, захищати її треба.
Андрій Курданов
Одним із найвизначніших зразків козацького бароко є дерев’яна церква Святого Георгія у Седневі. Об’єкт відомий, туристичний, ще з часів радянського кінематографу. У 2010 історичну споруду після 77 років простою передали громаді. Парафія і священник почали реставрацію храму. Частину робіт профінансувало Міністерство культури, але зараз унікальна церква знову потребує допомоги.
Храм збудували у XVIII столітті, однак історичні джерела вказують на існування Георгіївської (Юріївської) церкви в містечку, яке в домонгольський період, називалося Сновськом. Настоятель церкви отець Тимон Блинець вважає цей храм одним з християнських перших церков на Лівобережжі України. Оскільки будувався на честь хрещення Ярослава Мудрого Юрієм.
- Це її вже третє місце будови. Перше було біля води, де були перші поселення. Друге було на Дяковій горі, 200 метрів звідси. Горіла вона на тому місці, над урвищем, блискавки втрапляли в храм. І 1705–1715 рік козаки седнівської сотні перенесли її сюди, в центр городища — Коронний Замок. І тут вже відбувається теж реставрація нова, добудови інші, прибудови, притвори добудовуються, дзвонниця.
Атмосфера і намоленість церкви відчутні і сторонньому спостерігачу. Торік на Чернігівщину вдерлися російські окупаційні війська, та навіть вони не чіпали храму.
— У часи новітньої окупації богослужіння проходили щонеділі. Ну, люди не приходили, звичайно, наша родина тільки, тому що були патрулі (окупантів. — ред.) постійно вулицями, вони людей в центр сюди не допускали. Окупанти підходили до храму, в храм вони не зайшли. Вони постояли, патруль постояв, побув і пішли собі. Тобто, навіть не осквернили ні монголи, ні москалі в наш храм сюди не зайшли. Мабуть, відчували шось, - резюмує отець Тимон.
Седнів
"Час Чернігівський" писав про те, як живе туристична галузь у війну:
