Унікальних ляльок ручної роботи шиє майстриня з Талалаївки - Олеся Шимченко. Почалося все з того, що мама захотіла виготовити для доньки Поліни власну неповторну іграшку, розповідає історію своєї героїні авторка Інна Половко на сторінці Талалаївської селищної ради.
За освітою Олеся Шимченко — вихователь дітей дошкільного віку, практичний психолог у закладах освіти — закінчила Кременчуцьке педагогічне училище ім. А.С.Макаренка та Глухівський державний педагогічний університет ім. О.П.Довженка. Вже 20-й рік працює у соціальній сфері, нині на посаді завідувача відділенням підтримки сімей у складних життєвих обставинах КУ «Центр надання соціальних послуг Талалаївської селищної ради».
Виготовлення ляльок — заняття для душі пані Олесі.
«У нашій родині всі жінки були майстринями. Моя мама Ольга Віталіївна чудово в’язала. Її мама, бабуся Рая, вишивала. Маю цінний подарунок від моєї бабусі Віри по татовій лінії, яка теж вишивала, ручну швейну машинку. Хто займається шиттям, знає яка вона помічниця у роботі. Пізніше я отримала ще один подарунок, уже від брата Юрія — електричну швейну машинку, яка сьогодні допомагає створювати вбрання моїм лялькам», - каже майстриня.
І додає - на перші роботи надихала донечка Поліна. Сьогодні вона дев’ятикласниця Талалаївського ліцею. Навчається по класу фортепіано у школі мистецтв, самоучка гри на гітарі і калімбі (популярний африканський язичковий щипковий музичний інструмент), танцює, а також грає у волейбольній команді ліцею. Поліна також має захоплення — плетіння браслетів з намистин, килимова витинка, малювання по текстилю (розпис шоперів).
«Ще коли Полінка була маленькою, шила для неї іграшки. Хотілося порадувати донечку і зробити для неї щось ексклюзивне, неповторне. Шила з клаптиків тканини, що траплялися під руку, зі шкарпеток. Виходили цікаві, миловидні іграшки, які подобалися не тільки їй, а і моїм подругам. Рідні і подруги почали замовляти іграшки на дні народження або у подарунок близьким людям», - говорить Олеся Шимченко.
Раніше жінка вишивала картини монохромною вишивкою, робила з флісу новорічні іграшки, подушки у вигляді печива, але ось уже 8 років, як головним захопленням стало створення інтер’єрних ляльок.
Перші лялечки були подарунками для близьких людей, потім майстриня робила і дарувала їх подругам. Створення кожної ляльки починається з уяви, говорить Олеся Шимченко. Її ляльки не вигадані, вони із життя.
«Я бачу образ ляльки, яку хочу створити, її лук (англ. look — дивитися, виглядати): одяг, взуття, аксесуари та прикраси. Одяг шию сама. Буває так, що в процесі роботи можу тричі перешивати одяг: знаходжу кращий варіант або додаю якісь нові елементи. Часто роблю ляльку по фото людини, для якої виготовляю.
Матеріали, фурнітуру, різні деталі для роботи замовляю в Інтернеті або купую у спеціалізованих магазинах».
Із тканиною простіше — пані Олеся знаходить в Інтернеті, або якщо у подруг, знайомих, колег є гарна річ із красивої чи фактурної тканини, то просить віддати, коли ця річ буде «списана».
Для виготовлення голови ляльки майстриня підібирає таку тканину, яка б мала природні відтінки шкіри. Голову, тулуб ляльки наповнює синтепоном або холофайбером. Волосся з вовни або використовуються треси. Це накладки з пасм волосся, сплетених в один ряд на спеціальних стрічках. Виготовляються з натурального або штучного волосся. Зачіски Олеся Шимченко вигадує сама. Раніше робила ляльки простішого варіанту, зараз додає носик, вушка, вії. Акриловими фарбами малює риси обличчя.
Також майстриня творчо підходить до створення коробки, в якій даруватимуть ляльку: продумується форма, дизайн, колір, який найбільш пасуватиме до вбрання виробу.
Найважче ж у роботі - витримувати розміри ляльки і всього, що йде до неї «в комплекті», зокрема, одягу.
«Розміри моїх ляльок 20–25 см. Є на дерев’яних підставках, тоді ці ляльки можуть гарно вписатися в інтер’єр кімнати. А є без підставок, звичайні, в обіймах з якими дівчатка переглядають кіно, засинають і довіряють свої дівочі секрети або беруть із собою у подорож. Ляльки невеличкі, одяг відповідно маленьких розмірів, тому уявляєте, як важко шити сукню, спідницю, жакет чи штани з усіма необхідними деталями: кишенями, складками, застібками, блискавками!».
Головне ж у цій роботі бажання і натхнення, розповідає свій секрет Олеся Шимченко. Якщо немає настрою, або з перших кроків щось не задалося, то краще відкласти роботу. Своїх красунь жінка створює увечері, коли позаду усі буденні клопоти. Її робоче місце — спальна кімната, ліжко і табуретка. Вмикає фільм, серіали, які майстриня хоче переглянути, і розпочинає. Пані Олеся не любить, щоб хтось чи щось заважало. На створення однієї ляльки йде приблизно два вечори.
На останню ляльку з її власної колекції пішло 4 вечори. Штани з першого разу вийшли, а курточку, шапку, рюкзак перешивала декілька разів. Спочатку вбрання красунь було простим (футболки, штани, невибагливі за кроєм сукні), а зараз майстриня хоче шити для них складніші, витончені наряди.
«Дуже хочу свою майстерню, де я б облаштувала все так, як мені було б зручно. Окремо матеріали, тканини, лялечок своїх розмістила б, така собі мінівиставка була б. У планах переробити під майстерню балкон. А в майбутньому хотілося б власну виставку організувати, щоб більше людей познайомилося з моїми роботами. Війна завадила не тільки моїм мріям».
У власній колекції Олесі Шимченко близько 50 ляльок. Якоїсь однієї улюбленої немає, всі дорогі. Але особливо пам’ятна лялька — щедрувальниця, яка була представлена на обласний конкурс «Український сувенір» (робили разом із Поліною на шкільний етап цього конкурсу). Це була зима 2021–2022 року. А потім війна… і доля цієї ляльки невідома.
Серед лялечок є ще одна особлива, дорога не тільки для майстрині. Вона в якості подарунка у грудні 2024 поїхала з військовими і зараз «воює» з ними на Харківському напрямі. Вона стала для них оберегом.
Не всі ляльки мають імена. Якщо майстриня робить їх на замовлення, то тоді власниці дають імена.
Зараз Олеся Шимченко думає над створенням логотипу (емблеми) ляльки, тож, залучила і своїх рідних. Логотип повинен містити декілька символів, літери, щоб по них можна була впізнати саме її ляльок. Є вже один варіант, і якщо не буде інших ідей, то зупиниться на ньому.
У Талалаївці Олесиних ляльок, звісно, найбільше. Але є і ляльки-мандрівниці, які поїхали зі своїми власницями за кордон: у Грузію, Італію, Німеччину, а одна спочатку помандрувала у Швейцарію, а потім у Францію.
Що цікаво, усі лялечки - дівчата. Але майстриня планує зробити і ляльку-хлопчика. Уже продумала його риси обличчя, дизайн одягу, які матеріали необхідні, з типом тканини визначилася.
"Час Чернігівський" писав про таке:
