Ганну Михайлівну Подосинову знають і пам’ятають у рідній Хотівлі, незважаючи на те, що вона вже 12 років проживає у доньки Валентини у Городні. Підступна хвороба відібрала можливість вільно рухатись, тож пані Ганна вимушена перебувати під наглядом рідних. Проте вона й досі лишається душею всього чималенького роду, який зібрався 11 липня привітати маму, бабусю, прабабусю і прапрабабусю із 90-річним ювілеєм.
Життя Ганни Михайлівни можна назвати типовим для свого часу.
Народилася Ганна у сім’ї залізничника у Деревинах, а дитинство прожила в кількох цікавих місцинах, які називалися «На путях». У ті часи поміж селами прямо поряд із залізницею стояли «будки» – невеликі будиночки, в яких і мешкали співробітники залізниці разом із родинами. Спочатку проживали поміж Переписом і Хоробичами, згодом – між Хоробичами та Кузничами. В школу ходила у Хоробичі, але недовго – всього чотири класи закінчила. Подальшому навчанню завадила травма – дівчинка впала з залізничного містка і травмувала внутрішнє вухо. Після травми довго хворіла, а після одужання почала допомагати батьку «на путях».
У Хоробичах пані Ганна зустріла свою долю – Петра Подосинова і вийшла за нього заміж. Всього три роки прожило подружжя у рідному селі чоловіка, а потім молода родина переїхала у Хотівлю, де прожили разом все життя. Петро Титович був знаним механізатором, переможцем численних трудових змагань. Дружина не відставала від чоловіка, працюючи на місцевій фермі. Тричі на день вона ходила до корів, долаючи відстань у п’ять кілометрів в один бік.
20 трудових літ вона чесно відпрацювала в такому непростому режимі, окрім цього ще й вдома чимале господарство – по дві-три корови тримали, а ще – кролі, птиця та городи. Віднаходила Ганна Михайлівна і час на виховання чотирьох дітей: двох доньок і двох синів, а згодом і онуки пішли.
– Найбільшою радістю для матусі завжди було зібрання всієї родини біля неї. Вона тоді варила кашу гартаначку – аналог кулішу з Носівщини, рецепт якого привезла я, і довго розпитувала про все з нашого життя, – додала донька Тетяна.
А ще Ганна Михайлівна гарно співає. В юності її навіть запрошували у якийсь гомельський хор співати, та вона не захотіла – співала все своє життя вдома. Ще й якимось дивом віднаходила час на те, щоб вишивати. Її вишивками прикрашені оселі всіх її дітей та онуків.
Свою непосидючість й природну цікавість пані Ганна не втратила навіть після трьох шокуючих інсультів. Вона пристосувала люстерко для того, щоб збільшувати собі огляд з вікна на всю садибу своєї доньки, і з цікавістю спостерігає за домашніми роботами.
На ювілей до засновниці і хранительки роду приїхало кількадесят гостей. Практично всі – рідні люди. Найбільшим та найціннішим своїм здобутком ювілярка вважає чотирьох дітей, десятьох онуків, шістнадцятьох правнуків і двох праправнуків. Троє онуків – Дмитро, Павло і Сашко нині боронять нашу країну від ворога, але вони переказали свої вітання рідненькій бабусі.
Джерело: "Новини Городнянщини", автор Павло ДУБРОВСЬКИЙ
"Час Чернігівський" писав про таке:
