31-річна Юлія ДУХОВЕНКО живе в Козерогах Гончарівської громади. Разом з чоловіком, 39-річним Вячеславом МИКИТАШЕНКОМ. Троє старших дітей від першого шлюбу вчаться в гончарівській школі. Ромі — 12, Даші — 10, Миші — дев’ять. Найменшій Насті — рік. У Юлії два паспорти, й обидва російські. Один внутрішній. Другий закордонний. З листопада 2023 року закордонний прострочений. Є посвідка на проживання до 2029 року.
«Випустити за кордон можуть. А чи впустять?»
— Приходжу в державні установи, даю посвідку на проживання, — пояснює Юля. Показує документ. Він схожий на українську пластикову ІД-карту. — Коли читають громадянство, з’являється агресія. А потім просять закордонний паспорт. На цьому все закінчується. Відмовляють.
Посольства-консульства зачинені. Випустити за кордон можуть. Але чи впустять назад?
До того ж нема гарантії, що мене пустять в іншу країну з простроченим російським паспортом. Потрібне запрошення від посольства на в’їзд. Доки паспорт будуть міняти на новий, треба місяць чи два там жити. Мови не знаю, коштів на проживання нема. І малу на чоловіка лишити не можу.
«Щоб відмовитися від громадянства, потрібен чинний закордонний паспорт»
— Народилася в Росії, у Волгограді, — розповідає про себе. — Мати з батьком розвелися, коли мені було шість років. Батько й досі живе у Волгограді, у нього інша родина. А ми переїхали в Чернігів, коли мені було вісім років.
Вітчима Олексія покликали викладати в льотне училище. Я закінчила чернігівські школи №№6, 30. Вчилася в технікумі. У 2012 році вийшла заміж за Олексія. У нас троє спільних діток. Він родом з Гончарівського, — продовжує Юлія. — Переїхали туди. І другий чоловік, Слава, теж з Гончарівського. Військовий, на пенсії по інвалідності. Коли отримав виплати, купив у Козерогах будинок. Газ від балона. Світло є. Вода на вулиці.
У батьків у Чернігові був будинок. У 2014-му продали, виїхали до Криму. Мати Світлана з вітчимом розвелася і повернулася до Волгограда. Тут у мене більше родичів нема.
Хотіла отримати громадянство України. Ще коли жила в першому шлюбі. Але прийшла відмова. Зверталася в міграційну службу. Письмових офіційних відповідей мені не надали. І зараз не можу відмовитися від російського громадянства. Бо потрібен закордонний паспорт. У міграційній службі сказали: «Чекай, коли закінчиться війна…».
Без прописки
— У 2013-му колишня свекруха мене прописала у своїй квартирі в Гончарівському. До Росії їздила час від часу робити посвідку на тимчасове проживання. У 2020 році їздила востаннє. Ще з колишнім чоловіком і старшим сином.
Розлучилися з Олексієм, коли Ромчику було вісім років, у 2020-му. Бувши офіційно в шлюбі, подала на аліменти. Деякий час чоловік платив. Сказав, що гроші витрачаю не на його дітей. А на себе та найменшу Настю, яка народилася від Слави. Восени минулого року подав у суд. Відтоді аліменти йдуть на колишню свекруху.
Єдині, хто допомагав, — родина Петренків у Гончарівському. Віруючі. Давали суміш для Насті, підгузки. Не постійно, а коли були. Жили на вісім тисяч, які отримує чоловік.
На орендованій квартирі. На Славину пенсію. У нього є дитина від першого шлюбу. Теж платить аліменти. Свекруха на суді йшла як свідок. Є покази від гончарівських соціальних служб, що діти живуть з ним. На вихідні, справді, вони у свекрухи. Не забороняю спілкуватися. Але і в мене живуть. Соціальні служби порадили, щоб діти жили з нею, якщо вона отримує на них аліменти.
У суд подати не можу, аби оскаржити це рішення. Потрібен закордонний паспорт. А він прострочений. Посвідка — документ, що, по суті, тільки ідентифікує мене.
Прописки в мене теж нема. Прийшов увечері юрист, — описує другу історію, дістає з теки заяву. — Залишив її мені. Як зараз пам’ятаю, вівторок був. Сказав, що в мене є час подумати до ранку. У руках тримав позивну заяву до суду від свекрухи. Без підпису і дати. Або добровільно випишусь з її квартири, або через суд. Якщо цього не зроблю, соціальні служби заберуть дітей. А куди мені прописатися? Громадянка іншої країни. Прописка повинна буди обов’язково. О 8.30 прийшов, повів у сільську раду. Паспортистці продиктував адресу — якийсь гуртожиток. Хоча в «Дії» показує стару прописку, свекрушину.
Настя народилася семимісячною
— Не могли оформити і виплати на дитину, — каже Юлія. — Пакунок малюка теж не отримали. Свідоцтво про народження видали, коли Насті було чотири місяці. Народилася недоношеною. На 30-му тижні, семимісячною. Настю виходжували в реанімації два місяці. Приїхала в Гончарівське, щоб записати дитину. Нема бланків. У Чернігівському районному рацсі сказали: «Їдь у свою Росію, чого сюди приперлася?» У міському запитали: «Чому в Гончарівському нема бланків? Дзвони на гарячу лінію». Коли подзвонила, перестали вітатися.
Допомогли юристи з благодійного фонду «Право на захист». Зі сльозами, горем навпіл отримала свідоцтво. У графі «громадянство батьків» прочерки. Хоча Слава не відмовлявся від батьківства.
«У поліклініці мене не приймають, а додому з перевіркою прийшли»
Не можу отримати і статус біженки. Бо є посвідка на проживання. І знову ж таки — прострочений закордонний. Не можу оформити статус багатодітної родини. Не можу Настю прописати. Бо і в мене нема прописки. Замкнуте коло. Офіційно розписатися з чоловіком теж не можемо.
Документи на виплату при народженні подали місяць тому. Коли в Чернігові стали розбиратися, виявилось, що посвідки на проживання достатньо. Але не факт, що гроші отримаю. Бо строки майже минули.
Доки лежали в лікарні, призначали доньці харчування. Так само повинен оглядати педіатр. Але і там мене не приймали. Бо без свідоцтва про народження не могла укласти декларацію. Хоча всі знали, що дитина потребує лікування. Подивіться неофіційно, по-людськи. Прийняли, коли було майже п’ять місяців. Запитали: «Де ти раніше була? Щеплень нема, треба наздоганяти». Усі зробили. Я в цьому винна, що затягнули?
Соціальні служби приходили дивитися, в яких умовах живуть діти. У поліклініці мене не приймають, а додому з перевіркою прийшли.
— Двері закривають, — заступається за дружину чоловік Вячеслав. — Ганяють з кабінету в кабінет. Вона вже українка. 24 роки тут прожила. А за документами я Юлі ніхто і дитина мені теж ніхто. Навіть похрестити доньку в церкві не могли. І там просять свідоцтво про народження.
Вячеслав був військовим два роки.
— Був водієм у Першій танковій Сіверській бригаді, — розповідає про себе. — Під час повномасштабного вторгнення возив боєприпаси в Чернігів. 19 березня 2022 року потрапив під обстріл. Біля Катерининської церкви. Перебило кістки на руці. Відвезли в госпіталь. Написав відмову. Пішки вийшов через пішохідний міст. Хлопці зустріли, допомогли добратися додому. Тоді — у Київ, у госпіталь.
Дім купив за чотири тисячі доларів. Плюс оформлення. Такі в нас ціни. А чим ближче до центру громади, тим дорожче…
— Від моєї історії психологу психолог потрібен, — жартує Юля.
«Усе через цей паспорт»
— Зі свідоцтвом про народження допомогли юристи благодійного фонду «Право на захист», — підтвердила Оксана КАШПУРЕНКО, директорка Центру надання соціальних послуг Гончарівської селищної ради. — Вона рахується як мати-одиначка. Батька записали зі слів матері. Усе через цей прострочений паспорт.
Минулого року хотіли прописати її в центрі для безпритульних у Чернігові. Але і тут є питання. Потрібен переклад документа. У неї, знову ж таки, він недійсний, — повторюється. — Не вийшло.
Могла заглянути в паспорт і подивитися його строки. І в той період можна було щось зробити по-іншому. Сьогоднішні події не дозволяють нічого змінити. Їй готові допомогти благодійні організації. Але як? І скільки для цього потрібно часу? З маленькою дитиною не зможе виїхати, бо в дитини повинен бути закордонний паспорт.
Чекати, коли закінчиться війна… Ніхто не може стовідсотково сказати, що потім з’являться такі служби, які співпрацюватимуть з Росією. І чи не депортують їх з такими документами, важко сказати.
* * *
— Її діти на обліку не перебувають, — додала Юлія КАЧАНЕНКО, начальниця служби у справах дітей гончарівської селищної ради. — Діти доглянуті, нагодовані. Зауважень зі школи, медичних закладів не надходило.
Ситуація складна. Я їй казала: «Ну прийшли до тебе. То подзвони комусь», — має на увазі історію з пропискою. — Ми б вислухали і підтримали.
Зв’язувалися з центром «Март» Дмитра Науменка. Погодився допомогти, супроводжувати її юридично. Зкоординувала їх. Але Юля з якихось причин не звернулася. Як варіант, думали отримати паспорт через консульство в іншій країні. У Румунії.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Батько на папері: з’явився після загибелі сина
- У прикордонній громаді на Чернігівщині наймолодшому батьку - 16 років
- Американська родина допомогла облашувати укриття для дітей у Киселівській громаді
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
